Столиця дитинства

Як зійду з полустанку
На тиху стежину,
Де знайома вербичка
Без мене зросла,
І піду через поле          |
Квітучим роздоллям         |
До столиці дитинства мого, |
До села.                   | (2)

Тут колись я навчився
До сонця вставати,
І тягнулось до рук
Стигле сяйво колось.
А ще вірно кохати
Та хліб цінувати
Ти навчило мене,
Світанкове село.

Стало місто для мене,
Як пісня велична,
Скільки світлих будов
В нім під небо звелось!
Тільки серце довічно       |
Схвильовано кличе          |
До столиці дитинства,      |
У рідне село.              | (2)

Поділитись сторінкою: