| |
Зустрілись на таборі, два юні пластуни,
Приятелі сердечні, зробилися вони.
На ватру, на забаву, на впоряд і на вправу,
Усе разом ходили, два юні пластуни.
Раз доля захотіла на горе, на біду;
На ватру раз привели пластунку молоду.
Така собі маленька, така собі гарненька,
Голівка як маківка, пластунка молода.
Богдан до Гриця каже: "Це справа добре є,
Ще ватра не загасне, дівча буде моє."
А Грицько каже: "Друже, не пхайся ти так дуже,
Затям собі на віки, дівча буде моє."
І так у слова в слово, аж далі рук діла,
Один одного в носа, аж кровця потекла.
А другого у ямку, що той спом'янув мамку,
Той в ухо, той у зуби, чиє буде дівча.
Аж раптом схаменулись, із дива обидва.
Із третім проводжає пластунка молода.
Невинно поглядає, і очка завертає,
На третього фраєра, пластунка молода.
А друзі помирились, почистились, помились,
І рушили на ватру бо це була весна. | |
