| |
Та де будем ночувати, молод-жовнірочку?
Ой там в лісі, під дубочком, моя дівчиночко.
Але, що ми постелимо, молод-жовнірочку?
З дуба листя нападало, моя дівчиночко.
А чим ми ся повкриваєм, молод-жовнірочку?
Чорна хмара нас застане, моя дівчиночко.
Але чим ми ся повмиваєм, молод-жовнірочку?
Ти - сльозами, я - росою, моя дівчиночко.
А чим ми ся повтираєм, молод-жовнірочку?
Ти - фартушком, я - хустечков, моя дівчиночко.
Але, що ми поснідаєш, молод-жовнірочку?
Ти - грушечков, я - яблучком, моя дівчиночко.
А чи будеш, дівчиночко, за мною тужити?
Та я маю цісарекам три роки служити.
Ой не буду, молод-жовнір, не буду, не буду,
Ти - за гору, я - за другу, - за тебе забуду.
Як пішов молод-жовнір коника ловити,
Та й зачила дівчиночка рученьки ломити.
Та як зачив молод-жовнір коника сідлати,
Та й зачили дівчиночку сльози обливати.
Та як зачив молод-жовнір на коня сідати,
Та й зачили дівчиночку водою відливати.
Так як зачив молод-жовнір ті гори минати,
Та й зачили за жовніром посла посилати.
Але один, як здогонив на кедровім мості:
"Ой вертайся, жовнірику, вдома в тебе гості.
Ой вертайся, жовнірику, вмирає матуся.
- Най вмирає, най конає, я вже не вернуся.
Ой вертайся, жовнірику, вмирає ті отець.
- Най вмирає, най конає, я цісарський хлопець.
Ой вертайся, жовнірику, вмирає дівчина.
Ой вернувся молод-жовнір на її подвір'є.
Ударили сумні дзвони, тай сумне весілля.
Ой ви губки солоденькі, і кваси стулили.
А як ішов я до войська ви ще говорили.
Ручки мої білесенькі, їх кваснов розклали,
А як ішов я до войська ви мя обнімали.
Ніжки мої білесенькі, їх в квасу ложили,
А як ішов я до войська ви мя виряжили.
Сама собі дівчиночка туги наробила,
Як вона знала, шо я жовнір, чого мя любила.
Як вона знала, шо я жовнір, шо я недівайний,
Було ж мене не любити, хоть би який файний. | |
