| |
Гей, лети, павутиння, павутиння ти ясне,
Вітер йде по долині, гей лети, павутиння,
Поки сонечко злоте не згасне.
Ось і вітер німіє, всюди листя пожовкло,
В мряці віддаль німіє, навіть вітер не віє,
А в душі щось навіки замовкло.
Но весна все розбудить, блиснуть чари весняні,
Те, що вмерло у грудях, те весна вже не збудить,
Не воскреснуть вже мрії кохані.
Тільки мрій павутиння понесеться горою,
Серце в смутку години розснує павутиння
Мрій рожевих, що цвіли весною. | |
