Папороть

Дикий голуб у надвечір'я
Невблагано і глухо воркоче.
Мов над мудрим і давнім повір'ям
Він чаклує в чеканні ночі.

А навколо така прозорість,
Неприхована і відверта,
І я бачу: виходять зорі
Через хмари вітрами потерті.

І я вірю: десь папороть квітне,
Як продовження давньоі казки,
І підносить над цілим світом
Сизе полум'я віри і ласки.

Сизе полум'я в ніч на Купала!
Не гаси свої тихі пожежі.
Я знайду твої дивні причали,
Бо я вірю у них безмежно!

А на папороть голуб сів,
Там, на папороть голуб сизий.
Непідвладний оцій красі,
Розбиває зорі карнизи.

Ніч напружена, наче лук,
Б'є луною у тишу незвичну.
На дорогах яких розлук
Квітне папороть романтична.

І навіщо оця краса,
І навіщо ці луни низом,
Коли голуб приречено сам
Розбиває зорі карнизи?

Поділитись сторінкою: