О, княжна, осене золота

Осінь над землею розстелила сизим туманом,
В саду золотим листям засяяла, зашелестіла,
Постукала у вікно, сказала: Добрий ранок!,
Моє літо змахнуло крильми - у вирій відлетіло.

О, моя княжна, красуне, осене золота!
Чому так рано прийшла у сад до мене?..
Я ще літом не обігрілась, не відчула тепла,
А ти у вишні і яблуні малюєш коси зелені...

Зазолотила, забагрянила мій казковий рай,
Розмалювала замріяні ліси у золотаві коси,
Проливні дощі б'ють у шибку, несуть печаль,
І я у спогадах шукаю літо, у травах, у росах...

Вирує вітер, холод пробивається до тіла,
Обриває у саду багряне листя - мої роки,
А ще вчора красне літо заглядало у очі мило,
Зігрівало сонечко і в обіймах вітали квітучі береги...

Поділитись сторінкою: