| |
Вже відгоріли айстри у саду,
Кленове листя золотом облито.
А я іду, по стежечці іду,
Яку стоптало наше спільне літо.
Я знаю, ти не вернешся уже,
Бо наші долі ніби розкололись.
Але для чого пам'ять береже
Твоє тепло і твій привітний голос?
Приспів:
"Забудеш?" - запитують трави сумні. |
"Забудеш?" - питає із вирію птах. |
А серце не може сказати, що "Ні". | (2)
А серце не сміє сказати, що "Так". |
Я не шукаю, на чиїй вині,
Те, що стежина не простлалась далі.
Але здається вже тепер мені,
Що ми зміняли радість на печалі.
І загубили ніжність молоду
В словах гарячих і несамовитих.
Я знов іду, чого я знов іду,
По стежці, де ходило наше літо?
Приспів. | |
