Балада про сержанта

Плаче вдова, їй двадцять три,
А на руках немовля.
Заколисали сержанта вітри,
Зверху накрила земля.
Він до міліції ще хлопчаком
Вступити на службу хотів.
Спати йому тепер вічним сном
Серед святих хрестів.

Приспів:
Господи, нам прости
Посмертні святі хрести
Сержантам і рядовим.
Прости нам за це живим...

Служба в міліції, як на війні,
Життям ризикують живі.
А спокій нам сниться лише уві сні,
Служба така... "се-ля-ві".
Келихи вип'ємо мовчки до дна,
За друзів, яких вже нема.
Могили їх квітами вкриє весна
І снігом білим зима.

Приспів.

Плаче вдова, їй двадцять три,
А на руках немовля.
Заколисали сержанта вітри,
Зверху накрила земля.
Роки минуть... Немовля підросте
І зробить за батька крок,
Той самий, який його приведе
До генеральських зірок.

Приспів.