| |
Уже на осінь поверта,
втомилась ластівка завзята.
Сидять рядками на дротах
з батьками і ластовенята.
Тривожно, ластівко, тобі,
замовк у серці щебет щирий.
Прощайте, шати голубі,
пора збиратися у вирій.
А я терпляче буду ждать
тебе й діток твоїх до хати,
де все — від зернят до гнізда —
навік твоє, як батько й мати.
Ну, що ж, трударко, вирушай,
на час прощайся з стороною.
Моя розчулена душа
тебе чекатиме весною.
Бо хоч за морем зелен-гай
притулок дасть,— але, я знаю,
той красен рай — не отчий край,
бо не летять назад із раю.
А я терпляче буду ждать
тебе й діток твоїх до хати,
де все — від зернят до гнізда —
навік твоє, як батько й мати. | |
