Дві тисячі років

     Am                              Dm
Дві тисячі років минуло від часу спокути
    G                               C  E
Закладених Богом у нашу природу гріхів. 
     Am                                Dm
Дві тисячі років живем — і не можем забути
    G                                  C  E
Як Божого сина ми вбили, бо він нас любив.

        Am                                Dm
   Здіймаються храми над нами все вище і вище;
     G                                         C  E
   Єретиків стільки згоріло, що скрутно з пальним.
        Am                             Dm
   Дві тисячі літ ми вважаємо небом горище, 
       E                              Am
   Бо вище горище не хоче здійматися дим. 

Давно вівтарі почорніли від крові та сажі; 
За жертвою жертва — і кожна заради добра.
А матері лиха щороку заходять у тяжі;
І жодна дитина, о Боже, у них не вмира.

   Брат брата хапає за горло і душить запекло — 
   Все господа ділять і ділять, як ту ковбасу. 
   Поволі зварйований світ опускається в пекло 
         Am                 E                 Am
   Без всякого суду... Чи, може, проспали ми суд. 

Дві тисячі років — для космосу менше секунди,
Лиш сто поколінь; комарам це під силу й за рік.
То, може, ще рано для наслідків тої спокути.
Для Бога ми все іще діти; дитинство — не гріх.

   Коли й пустувати, аби лиш були ми здорові — 
   Господь нам пробачить, бо ще й не таке пробачав. 
   Та й скільки там тої роботи: відмити від крові 
       Am                 E                  Am
   Вівтар, чи долоні, чи совість, чи лезо меча.
          Am                                  Dm
   Та й скільки там тої роботи: відмити від крові 
       Am  E                         Am
   Вівтар,   чи долоні, чи совість...

Поділитись сторінкою: