Жінка з цитринами

Западали шибки у мовчання і морок.
Ну кого під цю пору
Замислений сніг перестріне?..
Жінка мила під краном місяці і цитрини,
І сопів їй у спину чайник самітний і хворий.

Перебирала цитрини — обережно, мов спомини.
Стугоніла плита голубими суцвіттями газу,
І горіло варення, розлите в співучі вази,
Сонцем пряним липневим,
Що в тілі щемить так оскомно.
Десь горталися вікна і двері, мов книги,
А тут розпеклася до білого спіраль тишини в'юнка.
Намалюйте по пам'яті, намалюйте січневим снігом
Обличчя жінки, яка не чекає дзвінка...
Яка не чекає дзвінка...

І озвучте годинником, що невпинно хвилини губить,
Ці надламані в сутінь очі, німі і безвиразні,
Ці надламані в перснях руки,
В перснях, немов у виразках,
Що об них так легко поранити губи.
Цей перебіг усмішок — мимобіжних, рваних, косих,
Настороженість рухів — повільних, зачаєних...
І цитрина до чаю, і трошки одчаю —
Ну а так, поза тим, — то усе, як в усіх, як в усіх...

Вечоріли шибки, осяйні і печальні,
Ну кого під цю пору
Замислений сніг перестріне?
Жінка миє під краном місяці і цитрини,
І говорить їй в спину чайник,
Шепоче їй в спину чайник...
Шепоче їй в спину чайник...
Чайник...

Поділитись сторінкою: