| |
У довгій розлуці, в далекій дорозі
Завжди одиноко і сумно мені,
Вривається спогад в нестерпній тривозі
Щоб серце палало, щоб серце палало в юнацькім вогні.
Ти маревом будеш завжди, будеш завжди невідступно тривоги болем.
Твій блиск очей живе в мені,
Як в далині живуть вогні, що ти до них ідеш весь вік
Життя безмежно довгим полем, годинам загубивши лік.
Приходить до мене неждана і ждана
Кохана забута, у світі одна, —
А може, це мрія, тремка і незнана,
А може, це вічно, а може, це вічно зелена весна. | |
