В чарах кохання моє дівування
Хочу я вільно, як пташка, прожить:
Вільне обрання і вільне кохання,
Серденьку воля, як хоче любить!
Шкода й розмови: святої любові
Силою в серце не можна вложить...

Поки шовкові чорнітимуть брови, -
Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить.

Той мені шепче... той руки цілує,
Той тут навколішки смирно стає,
Той мені вірші любовні віршує,
Той аж поклони, мов богові, б'є...
З них же один мені бачиться всюди,
До одного тільки серце лежить...

Поки горять мої полум'ям груди, - 
Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить.

Нащо питати, якого кохати? -
Серденько зразу вгадало само.
Нащо шукати, котрий багатий? -
Там, де багатство, там певне ярмо.
Ненька зітхає, а батенько лає;
Слава недобра про мене біжить...

Суд-пересуд... Але все те минає.
Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить.

Що тут і батько, і рідная мати?
Що тут всі родичі, що увест мир?
Все мені байдуже! Годі й казати...
Байдуже глум і людський поговір!
Серденько б'ється, і ниє, і рветься,
Поки аж молодість красна минеться, -
Дайте-бо жить мені, дайте-бо жить!