| |
Були-були на сонце сподiвання,
Та раптом темна хмара надійшла.
І серце вкрило прохолод чекання,
І на душі поменшало тепла.
Де пахкотіли трави-медонoси
Запахло гірко духом полину,
Вже соловей не п'є досвітні роси,
Не будить в серці ніжності струну.
Приспів: (2)
А що знайдеш, а щo загубиш,
Ніколи не вгадаєш.
Коли нема того, що любиш,
То любиш те, що маєш.
На самотi смиренні тим, що маєм,
Ховаєм жаль за тим, чого нема.
В тумані мрій надії переймаєм
І спокушаєм віру крадькoма.
Не кожне серце знається в коханні,
Що нам дано - приймаємо як є,
І тим себе втiшаємо в шуканні,
Що десь комусь нас може не стає.
Приспів. (2) | |
