| |
Коли весною зацвіте
Трава в палаючих серпанках,—
В степ на курган крутий іде,
В степ на курган крутий іде
Старенька зморена журавка.
В далеких обріях пливуть
Біляві марева туманів,
А їй здається, ніби йдуть,
А їй здається, ніби йдуть
Сини — журавлики кохані.
Стомили крилонька вони,
В курган лягли спочить від грому,—
Та вірить мати, що сини,
Та вірить мати, що сини,
Колись повернуться додому.
Туман, як болі давніх ран,
Літами журно пропливає.
А мати ходить на курган,
А мати ходить на курган
Синів ще й досі виглядає. | |
