| |
Там, де неба блакить, де струмок жебонить,
І цвіркун ні на мить не змовкає,
Де лиш тиша одна, де нікого нема,
Чиясь мрія на когось чекає.
Там у травах густих чийсь загублений сміх
Журно ранок в тумані купає.
Вітер тихо між кіс золотистих беріз
Сам собі про кохання співає.
Линуть ніжні слова, де квітує трава,
Де когось чиясь мрія шукає.
Де квіток ще нема, де луна ще німа,
Хоч так хоче гукнути "Кохаю!"
Не гукне, не гукне - літо швидко мине,
Й посивіє вона самотою.
Де стежок по снігах, чиєсь щастя в сльозах
Буде тихо блукати горою. | |
