На семи вітрах

Спалив нам крила перший день зими
І стер потому всі небесні сіті,
Хвилина залишилась до імли
Та очі чорним шовком вже покриті...

Холодні руки заламає страх,        |
Гадюкою у душу заповзає,           |
В порожнім домі на семи вітрах     |
Повільно й довго свічка догорає... | (2)

І чутно кроки болісно-чужі -
Це звуки, яких краще би не чути,
Бо спокій похитнеться на межі,
На тій, що є між "бути" і "не бути".

І я навік спочину у труні
В одвічному холодному полоні,
І дні, як дикі коні вороні,
Втечуть налякані крізь кам'яні долоні...

Спалив нам крила перший день зими
І стер потому всі небесні сіті,
Хвилина залишилась до імли
Та очі чорним шовком вже покриті...

Заламає страх,
В душу заповзає,
На семи вітрах
Свічка догорає!..

Поділитись сторінкою: