| |
Ще сміються з малороса при державному кермі,
Україна ходить боса по розпеченій стерні,
Що її сини холопи, її доньки з підворіть,
То Росії, то Європі пропонуються - беріть;
І беруть за сили кінські, за потрухлу ковбасу,
Зайві руки українські і зневажену красу
Україна рідна бідна б'ється стомлена в вітрах;
Наша совість безробітна в синьо-жовтих прапорах
І сумне Вкраїнське свято, і не хоче співів в слух,
Поки наш народ розп'ято на панів, злодюг і слуг;
Україна богом дана на гаспицькім мотузку,
Нині потай знов Богдана споряжаєш у Москву,
Від повії до жебрачки путь коротка мов куплет,
От і йдеш до правди рачки і не знаєш де перед?
От і маєш торбу лиха, все віддавши лихварям,
Ярославна й терпе лиха й Катерина із байстрям;
То дівуєш, то вдовуєш і продатись ладна всім,
Не чорноземами дивуєш, а Чорнобилем своїм
Жити, жити вже нестерпно та Вкраїно ти ще є,
Замість жовтня, сходить серпень на позорище твоє;
На планеті люта спека, світом правлять торгаші,
Україна так далеко у нескореній душі,
Хтось її на частки крає, кров останню з неї п'є
А Вкраїна не вмирає, а Вкраїна таки є ;
А Вкраїна не вмирає, а Вкраїна таки є ! | |
