| |
Заболю, затужу, заридаю...
в собі, закурличу,
А про очі людські
засміюсь, надломивши печаль.
Помолюсь крадькома
на твоє праслов'янське обличчя,
І зоря покладе
на мовчання моє печать.
Забіліли сніги,
забіліли на цілому світі.
Опадає листок,
як зів'яле чаїне крило,
Там, де ми відбули,
там, де наше відтьохкало літо, —
Забіліли сніги - .. забіліли сніги...
замело.
Це приходить, мов сон.
Це приходить до мене із марень:
Теплий шепіт і схлип.- чи сльоза,
чи роса од ріки?
І на обрій вечірній
ляга, мов на еллінський мармур,
Ледь означений профіль
і тиха лілея руки,
Я для інших одцвів,
я під серцем сховав свої квіти.
Я від ока чужого
туманом осіннім укривсь.
Але якось вночі
підійди і торкни мої віти —
Я тобі засвічусь,
як нікому іще не світивсь!..
Заболю, затужу, заридаю... в собі,
закурличу.
А про очі людські
засміюсь, надломивши печаль.
Помолюсь крадькома
на твоє праслов'янське обличчя,
І зоря покладе
на мовчання моє печать | |
