| |
Передмова:
Буває мить якогось потрясіння:
Побачиш світ, як вперше у житті.
Звичайна хмарка, сіра і осіння,
Пропише раптом барви золоті...
Місто, премісто, прамісто моє!
Стійбище людське з асфальту й бетону.
Як там не буде, а все-таки є
той силует у вікні золотому!
Ось я проходжу, і ось я пройду.
Може, й навік, але справа не в тому -
тільки б не танув, як тінь на льоду,
той силует у вікні золотому!
Скільки душа прориває тенет
з моря і суші додому, додому.
Там, де у мене є той силует,
той силует у вікні золотому. | |
