| |
Коли скінчаться запеклі бої,
Замовкнуть залпи гармат,
І кораблі на крилах-вітрилах
З війни повернуться додому,
Коли навколо - свої,
І заплаче старий солдат,
Від того, що смерть
Не підійметься більше з аеродрому,
Коли тіла вкриє трава,
А кров проросте у ній маком,
І туман впаде камуфляжем
Звечора на долину,
Вони впадуть до землі,
Біля танка з розірваним траком,
І Бог подарує їм мирної тиші
Хвилину...
Кохана, не треба розмов,
Кохана, не треба докорів,
Ми знаємо, що один одному
Можемо зараз сказати.
Життя, не написи пабліків
Плазмових моніторів,
І знаєш, що нас дратують
У цих справах чиїсь там поради...
Кохана, вимкни ліхтар,
Давай посидимо у пітьмі,
А за вікнами місто вовтузиться,
Мов лабораторні миші.
Замість тисячі слів
Ніжно мене обійми -
І Бог подарує нам справжню
Хвилину тиші...
Той, хто вище, запалює зорі
І по снах розсипає нам мрії,
Дарує трішечки світла,
Надію в тепло і кохання.
За це бере з собою поетів,
Співаків та лицедіїв,
Залишаючи нам на згадку
Вірші, пісні, оповідання.
І кожної ночі їх душі
Палають у небі над дахом,
Як маяки всім тим,
Хто займе спустілії ніші.
"До часу" зачиняється брама,
Що веде зоряним шляхом,
На їх честь просто зараз
Хвилина повної тиші...
І слухати серце, і слухати вітер,
А не те, що говорять люди,
І лежати у житі, кайфуя від миті,
Якої більше ніколи не буде...
Берегти ту, що поруч,
Що зараз ліворуч,
І так просто хочеться жити.
Зберегти мов світлину,
Цю тиші хвилину,
Що більше не повторити!.. Поділитись сторінкою: 
| |
