| |
Приспів.
Мене звуть Форест, Форест Гамп,
Мене не кличуть – я приходжу сам.
Я втомився, я зупинився, а до цього я біг,
Просто біг об асфальт кілометрів доріг,
Стоптав багато черевик, хто скаже навіщо?
І чому так вийшло? У чомусь навіть смішно,
Була б поруч матуся, вона відповіла,
У неї завжди були відповіді, але її нема.
Вона говорила: "Як би Бог робив всіх однаковими,
Я впевнена, він робив би всіх каліками".
А ще, витираючи руки о спідницю,
Говорила про те, що дурень дурню – різниця.
Про це думав, лежачи у ліжку, дивлячись на стелю,
Де вітер складав тіні гілля мов ієрогліф
І про Джєні яка говорила мені
Лише одне: "Форест біжи"!
Приспів:
А ти біжи-біжи з міста до сонця і далі,
Щоб не зловили та не наздогнали!
А ти біжи-біжи з міста до сонця, так треба,
Щоб доторкатися руками до неба!
Пригадаю той дощ, який шов майже рік
І раптом скінчився, а потім з'явились солдати,
І почали по нас стріляти, комусь більше, комусь менше,
Отримали усі. Я виніс Баббу з вогню, було погано йому,
Як би знав, що з ним розмовляю в останнє,
Сказав би щось незвичайне, а вийшло якось по-дурному.
А він просто сказав: "Форест, я хочу додому"
Ось так втрачав друзів у країні сотень доріг,
Я ще чую їх сміх, у снах бачу обличчя,
Не знаю чому так вийшло, що я повернувся з війни, вони ні,
Сиджу у тиші на самоті, дивлюсь на стелі,
Там на білій пустелі сміється ієрогліф
З гілля та вітру, я ніяк до цього не звикну,
Вийду на автобан, і за плечима не мов "Run, Forest, RUN!"
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
