| |
Понуро стоячи на березі крутім,
Я дивлюся в брудну дніпровську воду,
І думаю про те, що є на світі цім
Святі місця у кожного народу:
Для когось - Ченстохов, для когось - Нотердам,
Всі знають до святинь своїх дорогу,
Для нас - це Київ і Тарасова гора,
І Хортиця велика за порогом.
Затамувавши дух, на землю цю ступаю
І п'ю повітря з димом, немов гірке вино,
І перше, що я бачу і здивовано читаю:
Табличка - "Отдыхать запрещено!"
І сірий ДніпроГЕС високою стіною
Мене від України відділя,
І тисячовольтові дроти над головою
Тріщать, неначе стогне ця земля!
І пусто на душі, і розпач обіймає,
Що кров їх так даремно пролилась,
І пусто навкруги, ніде сліду немає,
Що звідси Україна почалась.
Хай поїзд понесе мене у синю ніч,
Я повертатися сюди не хочу знову,
Стоїть там ресторан, що зветься "Запорізька Січ",
А в нім гримить музон не на козацькій мові!
Лиш спалена трава, як у лиху годину,
Розтоптано козацькую свободу,
На Хортицю не буду вести сина,
Нехай не бачить він ганьби свого народу!
Понуро стоячи на березі крутім,
Я дивлюся в брудну дніпровську воду,
І думаю про те, що є на світі цім
Святі місця у кожного народу...
| |
