Мовчала пустеля

Душ спресованих мерзлота вічна
крига нагло зібганих сліз мріє
стук оброслих товщих сердець ніжний
Бризки сонця між чагарів жальні

А дорога – ота спадна втята
Обірвався – летів-летів – бився
Об каміння, об валуни чорні
Серцем навстіж одкритим, сторч головою

Приспів:
Та мовчала пустка, мовчала пустеля,
Тільки дикий олень блукав, попасався.
Надто холодно, надто смерть звична,
І немає сонця тобі і нікому

Душ спресованих мерзлота вічна
Крига криги росте гора, сяйва
Сивий дим, а чи чад, а чи стогін
Ой і місяць розлючений пес дикий

Лиш модрини гудуть, гудуть модрини
А модрини висвистують тонко
Що заблуканий в сопках пестун, скоро
Без ведмедиці в пург-снігах згине

Приспів.

Ой і світяться дим-вогні, наче
Бурштинова зелень гучна, кута
І навалюються на нас кучугури
Снігу? Ночі? Безмежжя? Тиші? Хто зна...

Приспів.

Поділитись сторінкою: