| |
Ми з тобов стояли тай на полонині,
Де тепер мандруєш, що сама я нині?
З ким рахуєш зорі з вечора до ранку?
Лиш твої мя очі сняться до світанку.
Ой, Андрійку, куди ж то я дивилась,
Що твоє кохання до мене забарилось?
Квіти я збирала та й плела віночок,
Скільки не гукала, не прийшов в садочок,
Тоді свій віночок в річці окропила,
На стрункій березі я його почепила.
Ой, Андрійку, де ж були мої очі,
Що твоє серденько не чекає ночі?
Як ти будеш їхать конем по дорозі,
Серденько, побачиш ти мене у тривозі.
Повертай ти коня, коня вороного,
Бо на всьому світі люблю тя одного.
Ой, Андрійку, де ж були мої очі,
Що твоє серденько до другої хоче?
Ой, Андрійку, куди ж то я дивилась,
Що твоє кохання до мене забарилось?
Ой, Андрійку, ой... | |
