| |
Не питай у мене скільки років,
Я така, як ранок по весні,
Завжди в серці у моїм глибокім
Срібло яблунь, ластівок пісні.
Не взнавай, чия і звідки родом,
Із якого міста чи села,
Там, де ліс обходить світлі води,
Я разом з березами зросла.
Там вітри ім'я мені дістали
Серед ранніх квітів лісових,
По ночах всміхались рідні далі
Сяйвом зір, чаруючих ясних.
Вдень до себе звали сіножаті,
В ноги кланялись мені дуби,
Не розпитуй так мене багато,
Отаку, як бачиш, ти люби. | |
