| |
Проводжала мати свого сина
В дальну путь, у добру годину.
І казала мати: "Рідну вишню не забудь,
І рідну хатину, i рідну хатину".
Прощалася засмучена,
З надіями навік заручена,
А сліз усіх не виплакать,
І радощі нові не виплекать.
І мріє, мріє серце:
Син додому вернеться,
Бо мати сина вміє ждать.
Ластівки-листівки
Стали рідко прилітать,
І сина немає.
Вже старенька вишня
Вже не буде розцвітать,
А мати чекає, роками чекає.
Ростуть сини, як соколи,
Летять за мріями високими,
Ідуть сини дорогами,
Що від стежок росли, широкими.
А мати мріє, серце -
Син додому вернеться...
Ти чуєш, сину, - мати жде... | |
