| |
Далека, самотня й далека,
У цілому світі одна.
Дні й ночі у студіні й спеку
До мене летить вона.
Рідна, як пісня з колиски,
Тиха, як свято волинське.
Готова завжди до страждання,
До болю, до горя і втрат.
Вона б віддала останнє,
Терпіла б сама стократ -
Щоб лихо мене минало,
Щоб доля мене ласкала.
Але у безсонні ночі,
Як ноги і руки гудуть,
Гнітять її сни пророчі
Про терням укриту путь.
Що я не така, як люди,
Що щастя мені не буде.
Навколішки в тихій молитві,
Як страдниця і, як свята
Благає мене захистити,
І небо мені пригорта.
А потім свої турботи
Топить в вічній роботі.
Розгойдані, темні хвилі,
Лягають в самотні сни,
І носять уламки милі -
То образ її на них.
Чи тільки страждання безкрає?
Я знаю - любов не вмирає... | |
