| |
"Ой у полі озеречко,
Там плавало відеречко -
Соснові клепки, а дубове денце,
Не цурайся мене, серце!
Ой як будеш цуратися,
Будуть люди сміятися.
Вийди, дівчино, вийди, рибчино,
Поговоримо з тобою!"
"Ой рада би я виходити
І з тобою говорити,
Так лежить нелюб на правій рученьці,
То боюся розбудити!
Ти, козаче молоденький,
В тебе коник вороненький,
Сідлай коня та їдь з двора,
Бо ти не мій, я не твоя!"
Козак коника сiдлає,
До коника промовляє:
"Риссю, мій коню, риссю, вороненький,
Аж до тихого Дунаю!
Біля тихого Дунаю
Там я стану подумаю,
Чи з коня вбиться, чи мені втопиться,
Чи назад воротиться.
Мабуть, сяду та й поїду
Темним лугом по калину,
Ой чи не побачу, ой чи не зустріну
Свою вірную дівчину!
Моя вірная дівчина
В темнім лузі заблудила,
Тільки слідочок з-під білих ніжечок,
Де милая походила.
Ой зірву я лист з калини
Та й прикрию слід дівчини,
Щоб на той слідочок та й роса не впала,
Не завіяв пісочок!" | |
