| |
Помирає скрипаль, а до рук його тулиться скрипка,
Дотикається рук, та німіють скорботно вони,
Мов не бачить ніхто, що смичок перетруджений випав,
Що журиться скрипка, чотири печальних струни.
Дайте голосу їй, бо вона і дружина й родина,
Все, що втратив скрипаль, і все те, що здобув у житті.
Бо витає над ним його співу пора лебедина.
А без нього не міг і в найтяжчій своїй самоті.
Дайте голосу їй, бо прощається скрипка журливо,
І прихилить крило, передчасно посивіла даль.
Дайте голосу їй, хай залишиться музики диво.
Може легшою буде вже остання для нього печаль.
Помирає скрипаль, а до рук його тулиться скрипка,
Дотикається рук, та німіють скорботно вони,
Мов не бачить ніхто, що смичок перетруджений випав,
Що журиться скрипка, чотири печальних струни.
Помирає скрипаль, але музика його вічна... | |
