| |
Ми вийшли в сад, із жалісливим шумом
Останній лист на липах тріпотав,
І вечір голубий, весь виповнений сумом,
В задумі пломенів, поволі догорав...
Жалілись ручаю плакучі верболози,
Від місяця леліла млосна струмина...
Ми мовчки йшли... і накипали сльози,
І ніжність у душі бриніла, мов струна.
Здавалось, лине ніч назустріч давній ласці,
Наполягає, молить – знов тебе знайти...
Та все пройшло, як в дивовижній казці,
Далека вже та ніч – і так далеко ти... | |
