Осіння повінь

Знову душу виймає осінь... Так не буває.
А наспрадві буває і не тільки мені.
Осінь душу виймає, сум за серце тримає,
Злива сльози змиває...Повінь, що восени.

Повінь, що восени.
Повінь... Це вже напевно.
Повінь, що восени.
Повінь... Та недаремно.

Осінь душу виймає, так не з кожним буває.
А мене не минає цей відгомін весни.
Хай проллються потоки, хай наповнять витоки.
І триває допоки повінь, що восени.

Повінь, що восени.
Повінь... Це вже напевно.
Повінь, що восени.
Повінь... Та недаремно.