Про неї

Ти обіцяла сину повернутись,
Коли останнє листячко впаде,
Забула лиш принаймні натякнути,
Де нам шукать чарівне листя те...

Твоє життя – буремне та нестримне,
Калейдоскоп історій та рядків,
Гаряча кров, та мир – у імені твоїм,
І погляд каже більше, аніж сотні слів.

Твій голос уві сні розбурхав, нагадав
Про ті багато слів, що я не досказав,
А в серці біль ядкий пече, немов вогонь,
Бо більше не відчуть тепла твоїх долонь

Жага життя: ти поспішала жити
Так, ніби відчувала часу плин стрімкий,
Встигала все - ненавидіти і любити,
Ти ніби знала - світ такий крихкий.

Твій образ зі світлин нагадує той час,
Ті миті і події, що гартували нас
Ті мрії, що єднали в години забуття,
Тепер навік зостались в полоні небуття.

Ніколи не кажи "Ніколи". Я ж сказав.
Слова зірвались з вуст. Заручником їх став.
Той жах, що хтось навряд міг собі уявить,
Перетворивсь в реальність. Перетворивсь умить.

Останні ж ті слова відправив в нікуди:
Про що не варто знати, і що не мав знайти,
Лиш кішка за вікном опівночі мовчить,
А серце у тузі розіп'яте, кричить...

Поділитись сторінкою: