| |
Де вітер заховавсь у яворині,
Де вівці п'ють росу на полонині,
Де скрипка грає – плакать чи радіти?
Звук лащиться, як легінь до кобіти.
Там на гірській вузесенькій стежині
Зустрілась доля молодій дівчині
І подивилась пильно їй у вічі –
Коротку мить перелила у вічність.
– Кохай мене, – зашепотіли трави,
– Кохай мене, – озвався водограй.
– Кохай мене, красивий і ласкавий,
Кохай мене! Кохай! Мене кохай!
– Кохай мене, – зашепотіли трави,
– Кохай мене, – озвався водограй.
– Кохай мене, мій легеню ласкавий,
І зустріч цю навік запам'ятай!
Де вітер заховавсь у яворині,
Де вівці п'ють росу на полонині,
Сурма тривоги обняла Карпати:
Іде мій милий край свій захищати!
Уже сопілка не тривожить душу:
Вона у смутку – та сказати мушу:
– Не поступайсь нападнику лихому!
Перемагай і повертайсь додому!
Чекають-ждуть на хлопця гори сині,
Привітна хата, запашна трава,
Фата чекає у весільній скрині,
А в небесах – молитвенні слова!
– Кохаю, – знов смереки шепотіли,
- Кохаю, – йшло відлуння з далини...
І ти кохай, мій легеню, мій милий,
До серця час кохання пригорни!
Де вітер заховавсь у яворині,
Де вівці п'ють росу на полонині,
Розлунюють навкруг високі гори –
Неначе про весілля щось говорять.
І знов озвались троїсті музики,
І радість виставляють напоказ,
І замелькали в танцях черевики:
- У добрий час, панове! В добрий час!
А ви десь чули чи іще не чули,
Щоб розпізнати невловиму суть
Як на весіллі тішаться гуцули,
Почуєте і завидки візьмуть.
На всі боки розносять спів Карпати,
А їм здаля підтягує Дніпро,
І стелить рушничок Вкраїна-мати
На щастя, на кохання, на добро! Поділитись сторінкою: 
| |
