| |
Я падав в глибокі провалля,
З яких ні ходу, ні льоту.
Лежав на дні,
Зазираючи у невідомість,
Розібраний на деталі
Волав там про допомогу.
Та хто мене чув? Був німим
І втратив свідомість...
Я накопичував шрами,
Сплітав їх у павутину,
Я йшов крізь вогонь,
Я сам був вогнем самопалу.
Запеченими губами
Я кляв щоденну рутину
І дерся нагору, щоб там
Попасти в опалу.
Приспів:
Музика штовхала мене!..
Музика тягнула мене!..
Музика тримала мене
Наплаву!.. Наплаву!..
Завдяки їй не занепав!..
Завдяки їй ще маю запал!..
Завдяки музиці я живу!..
Я живу!..
Мене топили в болоті,
Кляли, поливаючи брудом,
Писали про мене на стінах
Лайливі сонети,
А я рятувався в роботі,
Казав, що мовчати не буду,
І я кричав на весь світ.
До всієї планети.
Мене хапали за руки,
І перекривали повітря,
Мені не давали роботи
І не платили,
Терпів знущання і муки,
І знову рвався на вістря,
Збираючи волю в кулак,
Не шкодуючи сили.
Приспів.
Бувало, що руки тремтіли.
І пересихала горлянка,
Ні взяти справу до рук,
Ні вийти на світло.
Синцями сплямоване тіло,
Вода - за склянкою склянка.
Не встиг озирнутись,
Як вже скінчилося літо,
Без продиху і без перерви
Поволі робив крок за кроком
Неходженим шляхом,
З якого ніколи не збочив,
Запалював словом і нервом,
Не називався пророком,
Та бачив сотні вогнів
І палаючі очі...
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
