Цій жінці пасує літо

Цій жінці так пасує літо, вишиванка,
Чарівна врода, немов троянда у саду.
Карі очі, чорні брови, немов циганка,
Погляд очей прикрашає вроду молоду.

Сонце на личку підмалювало рум'янець
І в душі мріями цвіте квіткою весна.
Літо запрошує на вальс, на білий танець,
П'є ковтками щастя водицю з джерела.

Цілує літо в щоку, простягає руки,
І дарує море квітів - запашний букет.
Відлунює струна ці мелодійні звуки,
Любить солов'їну пісню у віршах сонет.

Літо встеляє море квітів до її ніг,
Сині волошки, і любисток, і ромашки.
Струнка тополя клониться низенько до ніг
І на вітті щебечуть мило пісню пташки...

Вона недосяжна і солодка, як вишня,
В її очах прочитаєш Всесвіт від А до Я.
Сяє так яскраво, наче зірка Всевишня,
Ця жінка тендітна, ніжна, скромна і проста.

А найкраща від усіх - жінка українка!
І немов королева серед квіток цвіте.
В глибині очей небесна сяє іскринка,
Щире і добре її серденько золоте!

Дзвінкий голос, немов цілюще джерело,
І трудівниця запалює вогник свята.
А у любові віддасть душі своє тепло,
З хлібом зустріне у гості Українка мати!..

Поділитись сторінкою: