Сад кохання

Туманом тихо вкрився ліс,
Далеко світло мерехтить,
І тільки чути шум коліс,
За склом дорога швидко мчить...
А в темноті серед небес
Я бачу зірку в глибині
Очей твоїх і, ніби, сміх       |
Лунає і зникає в далині...     | (2)

А поруч сад, що нагадав
Як пахло літо чебрецем
І білим цвітом осипа,
Неначе зоряним дощем...
А пам'ятаєш, як горів
Для нас вечірній зорепад?
А може я, а може ти            |
Повернемося на хвильку         |
У наш сад?..                   | (2)

А я сумую та проте
Життя несе неначе сон...
Минули роки, сад цвіте,
Когось скриваючи крилом...
Та в світлі зустрічних вогнів
Чомусь являється мені
Цей тихий шепіт твоїх слів     |
І образ, що зникає в далині... | (2)

Поділитись сторінкою: