Дівка

Ой, на горбі стоїть хата
Під ней сидить дівка вбрата
Сидить сумно поглядає,    |
На гуцулика чекає.        | (2)

А той гуцул забарився,
Десь на другу задивився,
Задивився десь на другу   |
Та й забув про свою любу. | (2)

Любка сльози витирає
Та й у осені питає:
Скажи мені, осінь мила,   |
Де і в чому я схибила?..  | (2)

Десь у полі вітер віє,
Про дівчину гуцул мріє,
А дівчина вже кохана      |
Давно з другим спарована. | (2)

Нехай знає та й повчиться,
Кинув милу - тепер злиться,
Бо лишився зовсім самий   |
І ні з ким не спарований. | (2)

Треба знати що робити,
Зі всіх лиш одну любити,
А дівчина варта того,     |
Щоби мати миленького!     | (2)

Поділитись сторінкою: