Довкола стовбура кружляємо

Довкола стовбура кружляємо.
Ану, бува, наздоженем?
Що цього вже не буде – знаємо,
Проте – живеш, живеш, живеш...
Такий твій сміх мені заливистий,
Так він заходився – на плач, плач...
Пробач за те, що ані вісті не подаватиму,
Пробач... Пробач... Пробач... Пробач...
Ото невитерпу!
Недаром соснова дубиться кора.
На гору хочу! Вниз – і яром!
І ще побродимо? – Пора!
І ще побродимо? – Пора!
І ще побродимо? – Пора!

Пора! Пора прийти до пам'яті
Й остатися на віки вічні...
Вандеєю не стань, сум'ятнице,
Мовчить притужно-потайна.
І ось наш дім – гніздо лелече
В гойдливих вітах етажів,
І спогад солов'єм щебече
До зозулиних ворожінь,
До зозулиних ворожінь...

Той спогад може нам придатися,
Коли дійде до реченця.
Невже – навік? Танцює таця,
Тікає краска із лиця.
А дерево кружляє вихором?
Вогнем весільним пойнялось!
Музик троїстих чути пригри,
Таки – збулось!

Тугими колами кружляємо,
Усе збиваючись з ноги.
Світ вечоріє. Ми – світаємо,
Коли ні сили, ні снаги...
Світ вечоріє... Світ вечоріє...

Поділитись сторінкою: