| |
Колись, як я хлопцем по гаю бродив,
І знав тільки радість і матірню любов,
Я мріяв про небо, про вітру порив,
Далеких просторів принадливий зов.
Коли у думках я приходжу той шлях,
Що мріяв про нього, леліяв у снах,
Одне тільки бачу, що я не змінивсь,
Бо броджу і далі, як бродив колись...
Бродягою я мандрував,
Бродягою себе я завжди звав,
Бродягою лишивсь я і тепер,
І скажуть люди: "Він бродягою помер". | |
