| |
Вода все швидше прибуває,
Куди іти в страшну цю мить?
Мабуть вже виходу немає?
Близняток двійко мирно спить...
На руки взяла... Шлях нагору.
Все вище й вище, ось він дах.
Вода бурлить, неначе море,
Навколо крики, дикий жах.
Приспів:
Тримає діток, руки мліють,
Від спраги тріскають вуста.
Але живе завжди надія,
Ще сила є в її літа.
Ой, дітки, дітки — я ж вам мати,
У вас попереду життя...
Все важче й важче вас тримати?
Ще й шум води немов виття...
Вона дісталася вже даху,
І як триматися усім?
В очах ні горя, вже ні страху,
Вже майже під водою дім...
Потрохи сили полишали,
Слизька покрівля — це біда.
В руках дітей іще тримала,
Коли поглинула вода...
Приспів:
Вона тримала діток, руки мліли,
Від спраги тріскались вуста,
Але була жива надія.
Благала помочі в Христа.
Ой, дітки, дітки — я ж вам мати,
У вас попереду життя...
Все важче й важче вас тримати?
Був шум води... і небуття...
І люди бачили у небі,
Не по сезону зорепад.
То мама-янгол, біла лебідь,
А з нею двоє янголят.
І всім здавалося надворі,
Що плачуть, плачуть небеса.
Почали падать з неба зорі,
А кожна зірка, то сльоза!
Приспів:
Вона тримала діток, руки мліли,
Від спраги тріскались вуста.
Але була жива надія.
Благала помочі в Христа
За діточок, бо вона мати.
І мало б бути в них життя...
Але все важче їх тримати?
Був шум води... і небуття...
На небі будуть спочивати,
Знайшовши Боже укриття... Поділитись сторінкою: 
| |
