Ми тепер не чужі

Потемніє в очах,
Як на стежці осіннього саду,
Сколихнеться перон,
Як у повінь бурхлива ріка.
Бо прощання гірке                |
І сльозу мовчазну безпорадну     |
Не зігріє уже твоя               |
Тепла і рідна рука.              | (2)

Ми тепер не чужі,
А рідніших уже не буває,
Я не вірю в казки
І такий несподіваний сон.
У печальнім "Прощай"
Уже зустріч наступна світає,     |
І летить, і горить, мов комета,  |
Пустинний перон.                 | (2)

Ніхто не виплаче цей час
І наші сльози опівнічні,
І не розкажуть нам про нас
Дощі у серпні, сніг у січні.
Ніхто не виспіває час,
Коли чекатиму на тебе,
І не розкажуть нам про нас
Ні сонце а ні місяць в небі.

Ти мені не сказав, не сказав,
Ані чорне, не біле
Ти мене залишив ,
Як тонку виноградну лозу.
Дасть притулок мені теплий вечір |
І вітер пригорне,                |
І попросить, як брат,            |
Не змивати сльозою сльозу.       | (2)

Ніхто не виплаче цей час
І наші сльози опівнічні,
І не розкажуть нам про нас
Дощі у серпні, сніг у січні.
Ніхто не виспіває час,
Коли чекатиму на тебе,
І не розкажуть нам про нас       |
Ні сонце ані місяць в небі.      | (2)

Ані місяць в небі...

Поділитись сторінкою: