На головну сторінку
Rafting in Ukraine

Володимир Голобуцький




Перейти до списку пісень >>

Дати життя: 28.07.1903 - 1993
Місце народження: с. Великий Бір, тепер Брян.обл.

Біографія


1994

Володимир Голобуцький. Запорозьке козацтво. Київ, "Вища школа" 1994. 539с.


Козаки-найманці.


Цікавою і до останнього часу маловідомою є сторінка з історії козацтва, яка розповідає про військові дії козаків-найманців поза межами України. На увазі участь козаків у Тридцятилітній війні, що, безперечно, справило певний вплив як на самий розвиток козацтва, так і взагалі на культурний і національний розвиток українського народу в цілому.

Українське козацтво на той час ставало дедалі відомішим у Європі і сприймалось як визнана військова сила. Коли виступом австрійських Габсбургів, які стояли на чолі Священної Римської імперії, розпочалася війна проти повсталих чехів, вона помалу втягнула в свою орбіту майже всі європейські держави.

Козаки у складі лісовчиків, а також окремими загонами воювали на боці австрійського цісаря вже в перший так званий чесько-пфальцький період Тридцятилітньої війни (1618–1624). Їх використовували проти угорців, які на чолі з трансільванським князем Г. Бетленом намагались звільнитися з-під гніту Габсбургів. Об'єднавшись з чеським військом, Бетлен в кінці листопада 1619 року розпочав облогу Відня. Ще раніше, в жовтні того ж року, козацьке наймане військо під орудою Д'єрде Хомоннаї, якого підтримав польський король Сигізмунд ІІІ, перейшло Карпати й вступила на терен Угорщини. Тут 22 листопада біля с. Стропки на річці Ондава козаки розбили угорців.

Після тримісячної служби козаки залишили Хомоннаї і повернулись на Україну...

Брали участь козаки і в Богемській війні. Щоправда, тут вони виступали як звичайні на той час найманці, мало чим відрізняючись від лісовчиків, які воювали разом з ними.


На початку 30-х років XVII століття в Тридцятилітню війну вступають Польща і Росія. Остання, прагнучи послабити Польщу, стала надавати значну економічну і політичну допомогу Швеції — ворогові Польщі, розпочала з останньою війну, яка, однак, завершилась невигідним для Росії Поляновським миром 1634 року.

Козаки, як ми знаємо, брали участь в найважливіших битвах цієї війни. Відзначились тут воєначальники Тарас Федорович і Богдан Хмельницький. Останній за хоробрість отримав від польського короля шаблю. Кіннота Тараса Федоровича (Трясила) відіграла вирішальну роль в бою під Щелкановим (10 квітня 1634 року), де була вщент розбита російська армія.


Розв'язавши в цій війні собі руки, Польща почала готуватися до війни зі Швецією, на трон якої претендував Владислав IV. Здавалося, ситуація була вигідною для Польщі: 1632 року шведський король Густав Адольф загинув під Лютценом в Саксонії, а в 1634 році шведська армія зазнала поразки під Ньордлінгеном (південна Німеччина) від об'єднаних австрійських та іспанських військ. Прагнучи стати твердою ногою на балтійському узбережжі, Владислав IV збудував флот з 10 кораблів і однієї галери. Та цих сил не вистачало, тому вирішено було скористатися Запорозьким реєстровим військом, для якого в Кролевці (Кенігсберзі) виготовили чайки на 1500 козаків. Сучасник Альбрехт Радзівілл, великий литовський канцлер, розповідає: "Найняті були на цю війну 1500 запорожців під проводом хороброго команданта Волка (Wołk), який через Литву під Юрборк (Jurbork) провів козаків чемно, без грабунків, бо козаки вдовольнялися тим, що їм давали добровільно". На Німані, біля Юрборка, їх чекали чайки, збудовані на королівський кошт.

Сутички козаків із шведами почалися у Вислицькій затоці. Несподівано з'явившись під Пілавою, козацькі чайки швидко наближалися до ворожих кораблів. Шведи, за словами Радзівілла, з подивом дивилися на маленькі суденця, які так сміливо йшли на них. Подив, однак, змінився на страх, коли козаки вправним манером захопили ворожий корабель. Козаки і на Балтиці показали свою досвідченість, здобуту в походах на Чорному морі.

Польща під тиском французького правителя кардинала Рішельє, який не хотів послаблення Швеції, змушена була піти на укладення Штумсдорфського миру (1635 рік). У таких умовах потреба в козацькому війську минула, і йому було наказано, як довідуємося з листа Владислава IV полковникові Костянтинові Волку (радше Вовку) від 25 серпня 1635 року, повернутися на Україну.


(Укр.рад.енц.сл.:)

Голобуцький Володимир Олексійович (н. 28.УІІ.1903, с. Великий Бір, тепер Брян.обл.) укр. рад.історик. Член КПРС з 1950.

Автор праць з історії України 16–19 ст., зокрема "Запорізьке козацтво" 1957, "Запорізька Січ в останні часи свого існування" 1961, "Дипломатична історія визвольної війни українського народу 1648–1654 рр." 1962 та ін.


(Укр.рад.енц.:)

Голобуцький Володимир Олексійович (н. 15(28).УІІ.1903, с. Великий Бір, тепер Суразького р-ну Брян.обл.) укр. рад.історик, доктор історичних наук з 1948, професор з 1949. Член КПРС з 1950.

В 1930 закінчив ун-т у Ростові-на-Дону. В 1935–71 працював у вузах РРФСР і України, зокрема 1961–71 – зав.кафедрою Київ.ін-ту народного господарства. Одночасно 1947–61 і з 1974 – в Ін-ті історії АН УРСР.

Осн.дослідження з соціально-екон. та політ. історії України 15–19 ст., гол.чин. історії укр.козацтва й визвольної війни укр.народу 1648–1654.

Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медалями.

Тв.: Черноморское казачество. К., 1956; Запорожское казачество. К., 1957; Запорізька Січ в останні часи свого існування. 1734–1775. К., 1961; Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг. К., 1962; Економічна історія Української РСР. Дожовтневий період. К., 1970.



Не знайшли пісні, але самі маєте текст чи аудіо? Додавайте її сюди або надсилайте на емейл!
Таким чином ви долучитеся до розвитку сайту та поділитеся улюбленим текстом з іншими!


Примітки:

http://uk.wikipedia.org (Вікіпедія:) (http://ru.wikipedia.org (Википедия:))

Битви Тридцятирічної війни.

Постійні наймані армії. Примусовий набір.

Битви Тридцятирічної війни 1618-1648 – дали значний поштовх розвитку військової такики та стратегії в Європі. Розпочався перехід до формування постійних найманих армій, від добровільної вербовки до примусового набору і як наслідок встановлення в військах "палочної диципліни".

Військова тактика.

Завершилось фомування лінійної тактики, що стала новим етапом у розитку війського мистецтва Вивчення військовими теоретиками успіхів шведських військ під керівництвом Густава Адольфа дало свої результати. Передові армії Європи стали робити головну ставку на підвищення ефективності вогню. Збільшилася роль польової артилерії. Змінилася структура піхоти — до кінця війни мушкетери стали чисельно переважати пікінерів.

В ході війни армії часто були вимушені відступати через відсутність постачання навіть після перемог. Багато держав за прикладом Густава Адольфа стали створювати організоване постачання військ боєприпасами і провіантом. Стали з'являтися "магазини" (склади військових запасів). Зросла роль транспортних комунікацій.

Магазини і комунікації, також як і безпосередньо війська, стали розглядатися, як об'єкти атаки і оборони. Серією майстерних маневрів можна було перервати комунікації супротивника і примусити його відступити, не втративши при цьому ані єдиного солдата. З'явилося поняття "маневрена війна".

Пік епохи найманих армій. Мародерство.

В той же час, Тридцятирічна війна стала піком епохи найманих армій. Обидва табори використовували ландсхетів, (в якості найманців використовувались і козацькі загони). Загони найманців набиралися з різних соціальних шарів і не оглядаючись на віросповідання. Вони служили за гроші і перетворили військову справу на професію. Поняття "мародерство" народилося саме в цей період.

...............................


Мародерство — незаконне привласнення чужого майна використовуючи безкарність в окремих трагічних ситуаціях, наприклад під час природних катастроф або бойових дій.

Мародерство часто супроводжується актами насилля.

Походження терміну відносять до епохи Тридцятирічної війни і пов'язується з ім'ям одного з двох відомих командирів, що носили прізвище Мероде і брали участь в Тридцятирічній війні: це німець, генерал граф Іоганн Мероде або швед, полковник Вернер фон Мероде.

Мародёрство — незаконное присвоение чужого имущества в атмосфере безнаказанности в определённых бедственных ситуациях, к примеру во время природных катастроф или боевых действий.

Жертвами мародёрства могут быть не только отдельные лица, но и целые города или регионы: к примеру, после Чернобыльской аварии эвакуированный город Припять был разграблен мародёрами. Даже спустя двадцать лет после аварии мародеры до сих пор продолжают вывозить остатки городского имущества.

Мародёрство часто сопровождается актами насилия.

Происхождение термина связывается с именем одного из двух известных командиров, носивших фамилию Мероде и принимавших участие в Тридцатилетней войне: это немец, генерал граф Иоганн Мероде или швед, полковник Вернер фон Мероде.

Ландскнехт (нем. Landsknecht) — южнонемецкий наемный пехотинец эпохи Возрождения. Ландскнехт зарабатывал в месяц больше, чем фермер — за год. Термин впервые был введен в употребление Питером ван Хагенбахом, летописцем Карла Смелого Бургундского. Нанимались из бедноты в противовес благородным рыцарям, а также как германский ответ швейцарской пехоте. Среди высших офицеров нередко встречались дворяне.

В Тридцатилетнюю Войну в связи с грабежами слова банда (отряд ландскнехтов) и мародёр (фамилия одного из ландскнехтских капитанов), стали нарицательными.

Одежда: Костюм с широкими рукавами и штанами. Огромные шляпы с перьями. Одежда ландскнехтов была самая украшенная и вызывающая в период Ренессанса. Ландскнехты были свободны от регулирующих стиль и внешний вид одежды законов, которым подчинялись другие граждане — Максимилиан даровал им это освобождение: "Их жизнь настолько коротка и безрадостна, что великолепная одежда — одно из их немногих удовольствий. Я не собираюсь отбирать его у них."

Их одеяния славились своим декорированием в стиле "буфы и разрезы", возникшим в результате прорезания верхней одежды и набивкой нижних слоев через эти разрезы. Рукава часто театрально раздувались, как и штаны. Зачастую их рукава различались палитрой цветов и контурами буфов даже один от другого! Штанины иногда также различались. Они носили широкие плоские шляпы, огромных размеров, часто украшенные страусиными перьями. Некоторые носили непристойно огромные мешочки, прикрывающие их гениталии. Даже их обувь была декорирована в стиле разрезы-и-буфы. Внешний эффект зачастую приводил к ощущению искажения зрения.

Стиль "буфы-и-разрезы" в одежде был усвоен также и другими народами, став обычным типом украшений в некоторых частях Европы. Английская знать была частично очарована "буфами и разрезами". Генрих VIII стал одеваться в этом стиле после того, как увидел одежду нанятых им ландскнехтов; фактически, знаменитый портрет Генриха VIII Ганса Гольбейна изображает его в камзоле, декорированном буфами и разрезами. Другие портреты Генриха изображают его носящим нечто выглядевшее как юбка до колен; он перенял этот стиль от германских военных юбок, носимых некоторыми ландскнехтами. Сын Генриха, Эдуард VI и Елизавета I также одевались в этом стиле.

Пётр I после окончания Северной войны группу пленных шведских ландскнехтов поселил на окраине города Яранска. Поселенцы обзавелись семьями и обрусели, их дома составили новый городской район, известный ныне как Ланцы (от Ландскнехты).

....................................




Козаки у Тридцятирічній війні.

Козаки у Тридцятирічній війні — козаки Речі Посполитої (козаки-запорожці і козаки-лісовчики) як найманці брали активну участь у Тридцятирічній війні 1618—1648 та війнах, що були пов'язані з нею, але найчастіше не розглядаються в історичній науці як частина цієї війни, переважно на боці католицької Священної Римської Імперії.

Чесько-пфальцський період 1618-22 рр.

У 1619 році імператор Фердинанд II Габсбург попросив у Речі Посполитої військової допомоги.

Польcький король Сигізмунд ІІІ Ваза направив козаків-лісовчиків як кондотьєрів (найманців), що мали великий досвід кінних бойових дій з часу Смути в Росії, на допомогу австрійському цісареві проти угорців, які, підтримані трансільванським князем Бетленом Габором, намагались звільнитися від влади Габсбургів. Об'єднавшись з чеським військом, Бетлен в кінці листопада 1619 року розпочав облогу Відня[1].

В жовтні того ж року, 10 тисяч польського козацького найманого війська на чолі з Адамом Липським і Валентином Роґавським [2]під загальним проводом угорського католицького маґната Д'єрдя Хомоннаї, якого підтримав польський король Сигізмунд III, перейшло Карпати й вступило на терени Угорщини. 23 листопада 1619 лісовчики поблизу Гуменного біля с. Стропки на річці Ондава розгромили трансильванців під командуванням князя Юрія Ракоці. Трансільванці дещо поступалися козакам кількістю, але були сильніші якісно (проти 10 тисяч легкої кінноти лісовчиків мали 2500 легкої, 5000 тяжкої кінноти і 2000 піхоти). Лісовчики зробили вигляд, що втікають, але тоді швидко розвернулися і вдарили на угорців. Угорці втратили три чверті війська лише забитими, а князь Ракоці панічно втік з поля бою.[3]

Незабаром козаки-лісовчики взяли в облогу міста Кошице й Пряшів. Через відмову австрійців виплатити належні гроші, вони у середині грудня 1619 року повернулися до Польщі.
Український діаспорний історик О.Баран стверджує, що перша кампанія козаків в Угорщині відіграла значну роль в піднесенні національно-визвольної боротьби закарпатських українців [4].

3 лютого 1620 року з Польщі до Моравії на допомогу католикам вирушив загін з 3 тисяч лісовчиків під командуванням нового полковника Яроша Клечковського. Загін пройшов через всю Моравію, оминув заслони загонів протестантів і вже 8 лютого 1620 року дійшов до Відня і з'єднався із цісарським військом. Старшину лісовчиків (Яроша Клечковського, Станіслава Русиновського, Єнджея Каліновського, полкового суддю Єжи Хелмського та кількох ротмістрів) було запрошено на аудієнцію до цісаря Фердинанда.[5]

Скоро по прибутті до Відня на загін лісовчиків напав 6-тисячний моравський загін. Супротивника було відбито, але лісовчики втратили кількадесят вбитих. У подальших боях із чехами лісовчики понесли нові втрати, у тому числі було вбито полковника Клечковського (на його місце козаки обрали Станіслава Русиновського гербу Ґодзємба). Незважаючи на невдачі, козаки воювали героїчно -- один невідомий лісовчик врятував життя цісарському головнокомандуючому Дамп'єру, віддавши йому свого коня, коли було вбито коня генерала.[6]

Під час осіннього наступу цісарської армії на Прагу лісовчики наступали в авангарді війська, забезпечували розвідку та переслідували відступаючого супротивника. нерідко козаки діяли надзвичайно жорстоко -- по здобутті Прохачиць вони витяли до ноги не лише залогу, але й усе населення містечка.[7]

8 листопада 1620 року 3 тисячі лісовчиків взяли участь на боці імператора в битві біля Білої Гори, де здобули 38 угорських прапорів, 5 прапорів чеської піхоти і 9 рейтарських знамен. Вони затримали контратаку протестантської кавалерії на лівому крилі, і по тому атакували піхоту другої лінії протестантів, додавши значного вкладу в перемогу цісарського війська. [8]

У 1622 році лісовчики беруть участь у поході цісарського війська на Рейн, проти курфюрста Пфальцу Фрідріха V (що перед тим недовго побув на чеському престолі). Їхнім командувачем був князь Зиґмунт Кароль Радзівілл.

Датський період 1623-29 рр.

У 1623-26 рр. лісовчики на цісарській службі беруть участь у виправах до Моравії, Ломбардії і над Рейн. [9]

Польсько-шведська війна 1626-29 рр.

У 1626-29 роках лісовчики беруть участь у війні зі шведами на теренах Східної Прусії. Керував ними спочатку Єнджей Каліновський, і їхні сили складалися всього з двох хоругов, правда, незвичайно великих чисельно: хоругви Міколая Моцарського (400 коней) і Владислава Сьлешинського (300 коней). Воєнні дії не були надто вдалими, лісовчики навіть відправили у відставку полковника Каліновського і вибрали його наступником Моцарського. Воєнні дії показали, що військо Річі Посполитої починає поступатися передовим зразкам західноєвропейської воєнної думки, і війна завершилася у 1629 році перемир'ям на невигідних для Річі Посполитої умовах[10].

Шведський період 1630-35 рр.

1631 року 2000 козаків у складі військ Валленштайна, брали участь у бойових діях у Сілезії проти військ саксонського курфюрста Іоганна-Георга — союзника шведів. Невдалу спробу залучити на свій бік запорожців здійснив Густав II Адольф.
1633-1634 роках загони козаків воювали проти французів у Люксембурзі. Паризька "Газета" (Gazette) 12 липня 1634 року писала про чотиритисячний відділ кінних українських козаків під проводом якогось Тараського, який під прапором австрійського цісаря воював у Люксембурзі проти французького генерала де Суассона[11].

Смоленська війна 1632-34 рр.

Докладніше у статті: Запорізькі козаки у Смоленській війні 1632-34 рр.

На початку 30-х років до Тридцятилітньої війни (у широкому сенсі) вступило Московське царство. Прагнучи послабити Річ Посполиту, вона стала надавати значну економічну і політичну допомогу Швеції — ворогові Речі Посполитої, і розпочала з останньою війну, яка, однак, завершилась невигідним для Московії Поляновським миром 1634 року. Запорізькі козаки взяли участь у цій війні як на головному (Смоленському) напрямку, так і на інших театрах бойових дій.

Збройна демонстрація Річі Посполитої проти Швеції 1635 року.

У 1634 році Польща почала готуватися до війни зі Швецією, оскільки закінчувався строк перемир'я, укладеного із Швецією у 1629 році. Однією з умов перемир'я була окупація шведами головних портів у Прусії, що давало Швеції можливість контролювати польський експорт збіжжя до Європи.

Король Польщі Владислав IV збудував флот з 10 кораблів і однієї галери. Та цих сил не вистачало, тому вирішено було скористатися Запорозьким реєстровим військом, для якого в Кролевці (Кенігсберзі) виготовили чайки на 1500 козаків. За словами великого канцлера литовського Альбрехта Радзівілла "найняті були на цю війну 1500 запорожців під проводом хороброго команданта Волка (Wołk), який через Литву під Юрборк (Jurbork) провів козаків чемно, без грабунків, бо козаки вдовольнялися тим, що їм давали добровільно". На Німані, біля Юрборка, їх чекали чайки, збудовані на королівський кошт. Сутички козаків із шведами почалися у Вислицькій затоці. Несподівано з'явившись під Пілавою, козацькі чайки швидко наближалися до ворожих кораблів. Шведи, за словами Радзівілла, з подивом дивилися на маленькі суденця, які так сміливо йшли на них. Подив, однак, змінився на страх, коли козаки вправним манером захопили ворожий корабель. Проте Польща під тиском французького правителя кардинала Рішельє, який не хотів послаблення Швеції, змушена була піти на укладення Штумсдорфського миру (1635 рік). У таких умовах потреба в козацькому війську минула, і йому було наказано повернутися на Україну [12].

Франко-шведський період 1635-48 рр.

У лютому 1636 року 2000 кавалерійський загін козаків у складі корпусу хорватського генерала Ізолані здійснив напад на Шампань. Умови контракту австрійський уряд повною мірою не виконував, тому восени 1636 року більшість козаків залишає театр бойових дій.

Уряд Франції в 30-40-х роках здійснив декілька спроб залучити на свою сторону найманців з Речі Посполитої. В українській історіографії досить поширеною є легенда про участь козаків найманців на чолі з Іваном Сірком або Богданом Хмельницьким у облозі Дюнкерка в 1645 році. Проте переконливих фактів на користь цієї гіпотези немає, однозначно можна лише стверджувати, що не виключена можливість того, що українські козаки брали участь в бойових діях у фламандській кампанії[13].

Того ж року, коли завершилася Тридцятилітня війна і було підписано Вестфальський мир, розпочалась Хмельниччина. Досвід набутий запорожцями під час війни в Європі безсумнівно знадобився їм у боротьбі з військами Речі Посполитої [14].

......

Запорізькі козаки у Смоленській війні 1632-34 рр.

На початку 30-х років 17 століття Московське царство, прагнучи послабити Річ Посполиту, стала надавати значну економічну і політичну допомогу Швеції — ворогові РП, і розпочала з останньою війну, що отримала назву Смоленської яка, однак, завершилась невигідним для Московської держави Поляновським миром 1634 року.

Облога Смоленська.

Війна почалася наступом московської армії на Литву. Московські війська під проводом воєводи Шеїна, героя Смоленської оборони 1609-11 років, захопили у Смоленському воєводстві міста Білу й Дорогобуж і обложили Смоленськ

Запорізькі козаки взяли участь у цій війні. У королівській армії, направленій на деблокаду Смоленська, було 12 тисяч запорожців із десятьма гарматами[1], що прибули до королівського табору 17 вересня 1633 року на чолі із своїм гетьманом Тимошем Орендаренком.

Запорожці відіграли помітну роль у боях під Смоленськом. Передовсім, вони дали велику допомогу у розвідці сил ворога: вже в перші дні привели королеві кілька полонених (литовський гетьман Радзивілл пише про одного запорожця, що переплив Дніпро і зачаївся під водою, поки не зміг зненацька схопити якогось москвина і привести його у польський табір)[2]

У вирішальних боях 20-22 вересня 1633 року запорожці були долучені до колони литовського гетьмана Радзивілла, завданням якої було атакувати шанці московського генерала Матіссона на північному березі Дніпра та блокувати плацдарм, зайнятий коло переправ на північний берег кіннотою воєводи Прозоровського.

20 вересня бої не принесли успіху польській стороні. Тим часом 21 вересня виявилося днем важкого випробування для запорожців. Козаки мали захищати литовців Радзивілла, що знов атакували шанці Матіссона, від можливого удару московського війська з тилу. Тим часом воєвода Прозоровський зміг перевести на північний берег не лише помісну кінноту, але й драгунів під командуванням д'Еберта. Загалом запорожців атакувало 5000-6000 московської кавалерії, і вони почали відступати. Але силу удару ворога було притуплено, і контратака всієї литовської кавалерії, до якої долучилися і запорожці, вибила вояків Прозоровського назад до переправи. Під кінець дня козаки стали будувати власні шанці, щоб заблокувати нові спроби атак з боку Прозоровського.

Новозбудовані шанці прийшлися до речі вже наступного дня, коли допомогли козакам відбити нову атаку московитів. Надихані своїм успіхом, три тисячі козаків вплав дісталися на південний берег Дніпра і шабельною атакою знищили залогу московських мушкетерів.)[3]

Після цих боїв блокаду Смоленська було знято, і вже московське військо опинилося заблоковане. 7 жовтня один із запорозьких полків вирушив разом із польськими козаками, драгунами й п'ятигорцями під Дорогобуж і взяв участь у взятті міста. Під кінець 1633 року лише 2 чи 3 тисячі запорожців (із наявних десяти тисяч) залишилося під Смоленськом, а решту було направлено разом із гетьманом Казановським під Вязьму.[4].

Казановський зупинився у 3 милях від Вязьми, і загони поляків і козаків взялися до пустошення краю, доходячи до Великих Лук, Ржова, Можайська, Калуги і Козельська. Було знищено сотні сіл, взято в полон багато жителів.

1 березня 1634 московська армія Шеїна капітулювала. Ті козаки, що залишалися під Смоленськом, долучилися до корпусу, що воював під Вязьмою, тоді як король Владислав із 8 тисячами війська пішов до фортеці Білої і безуспішно намагався її взяти. 30 квітня 1634 року почалися мирні переговори, що завершилися підписанням 14 червня 1634 року у Полянові угоди про "вічний мир".

Задніпрянщина.

У квітні 1633 року каменецький каштелян Олександр Пясочинський вирушив із Задніпрянщини у виправу на Московську державу. Під його началом був молодий Ярема Вишневецький із своїм приватним військом, а також запорожці на чолі з гетьманом Михайлом Дорошенком. Пясочинський планував глибокий рейд під Смоленськ для допомоги обложеній залозі, але козаки настояли на тому, щоб спершу взяти Путивль, добре уфортифіковане місто із сильною залогою. Але як дійшло до діла, козаки "штурмували Путивль лише криком" та пустошили околиці Путивля.

Пясочинський вирішив зняти облогу і продовжити рейд під Смоленськ. Коли Дорошенко погодився, козаки скинули його з гетьманства і обрали Якова Острянина, що наполягав на тому, щоб іти на Смоленськ не московською, а своєю територією. Коли Пясочинський не погодився, козаки вночі пішли з табору, і 19 червня 1633 року облогу Путивля довелося зняти.[5]

Після невдачі під Путивлем 5-тисячне запорізьке військо полковника Острянина узяло й розорило Валуйки, а потім обложило Білгород. Козакам вдалося захопити острог, але 22 липня 1633 р. при штурмі Білгорода козаки зазнали важких втрат (тільки убитими 400 чоловік) і вимушені були відступити. Абсолютно несподіваною для козаків стала вилазка, організована захисниками Разуменських воріт Білгорода. Загін, що оборонявся тут, під командуванням стрілецького і козачого голови Ст. Хитрого, чисельністю 214 чоловік (24 станичних голови, 86 дворян і полкових дітей боярських, 28 станичних дітей боярських, 9 стрільців, 63 донських і два верстаних козаків, а також стрілецький сотник і подьячий прибулої хати П. Степанов), раптово атакував запорожців. Білгородці не тільки зруйнували встановлені під стінами фортеці тури, щити, фашини і сходи, але і вбили 78 козаків, і одного узяли в полон. Острянин був змушений зняти облогу Білгорода.[6]

Після капітуляції армії Шеїна було організовано нову виправу з Задніпрянщини. На її чолі став Адам Кисіль, а також калуський староста Лукаш Жолкєвський та князь Ярема Вишневецький, що привів із собою 4 тисячі вояків. Козаками головували Ілляш Караїмович і Острянин.[7] У квітні 1634 року військо тиждень облягало Сєвськ у Комаринській волості. Однак особливого бажання воювати в команді магнатів козаки не виявляли. У двадцятих числах квітня 1634 року рильський воєвода повідомляв у Москву, що "у Жолкевського і у Вишневецького... з лістровими (тобто реєстровими) черкасами учинилась незгода, а сказали лістрові черкаси пану Жолкевському і Вишневецькому, що їм, лістровим козакам, з Жолкевським і Вишневецьким... не йти (не по дорозі)" [8]. До невдачі облоги призвела мала кількість гармат (всього девять), а також те, що козаки вирішили, що замість облягати місто, краще піти на Муравський шлях пошарпати татар.[9]

Проти татар і турків.

Запорозькі козаки також брали участь у відбитті турецько-татарської аґресії під час Смоленської війни: у погромі буджацьких татар під Сасовим Рогом улітку 1633 року та у боях під Кам'янцем проти турецько-молдовсько-татарського війська Абази-паші у жовтні того ж року, де було 1250 запорожців у складі 9-тисячної армії гетьмана Конєцпольського.

Деякі контроверсії.

Костомаров стверджував, що у цій війні брав участь Богдан Хмельницький і навіть за хоробрість отримав від польського короля шаблю,[10] хоча сучасні дослідники пишуть про відсутність даних про життя Хмельницького у цей період.[11]

Також деякі українські історики стверджують, що кіннота Тараса Трясила відіграла вирішальну роль в бою під Щелкановим 10 квітня 1634 року, де була вщент розбита російська армія [12]. На жаль, про цей бій немає згадок ні в польських, ні в російських книгах про Смоленську війну.

......




Дані додано:  26.08.2008
Відредаґовано: 17.10.2008
Переглядів: 1844



  Виправлення та доповнення     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]

  Адреса цієї сторінки: http://www.pisni.org.ua/persons/958.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ