Дмитро Володимирович Антонович

Біографія

Дм. Антонович: Ненависть до віри старої.

Дати характеристику української передхристиянської релігії надзвичайно важко.

Сумнівність та тенденційність джерел.

Відомостей про дохристиянську релігію дійшло до нас дуже мало, і то в джерелах дуже сумнівних.

Почати з того, що автори всіх старих літературних пам'яток були християни і з ненавистю ставилися до віри старої часів передхристиянських.

Крім того, часто буває важко установити, які фрагменти в пізніших списках старих творів є автентичні, а які є пізнішими вставками переписувачів, що також, як християни, вважали потрібним згущувати фарби щодо "нечестія і поганства" старих часів. Ці переписувачі могли давати вставки від себе до старих текстів, найменше журячись правдоподібністю своїх полемічних випадів проти поганства. Так само діяли і пізніші редактори, що перередагували старіші літописні списки.

Взагалі старі літературні твори, з яких доводиться здобувати відомості про стару передхристиянську віру українців, — це пам'ятники, або літописні, або проповіді проти власне вже не "поганства", а двовір'я, себто призначені для християн, які побіч Христової віри не позбулися старих — передхристиянських обрядів.

Ці проповіді здебільшого постали в XII столітті, але дійшли до нас в пізніших списках не раніше XIV століття. Літописи теж, як відомо, підлягали літературним редакціям, вставкам і переробкам; при тому треба пам'ятати, що і перші автори, і пізніші редактори, компілятори, переписувачі однодушно були тенденційно настроєні проти поганства.

Нарешті, при бідності і непевності наших відомостей про стару релігію може певним джерелом бути і такий чисто літературно-поетичний твір нашої старої письменності, як "Слово о полку Ігоревім", але й воно є пам'ятником по-християнськи настроєного дружинно-придворного середовища; автор його, а може, автори різних частин цього твору, були християни-книжники, теж не ворожі християнським тенденціям.

Отже, непевність і тенденційність всіх відомостей про передхристиянську релігію стоять поза всяким сумнівом.

Письменницькі замовчування.

Але на цьому не край. Коли б тільки це, то обережною і витриманою критикою та розбором, може, удалося б відділити автентичне від пізніших вставок, правду — від тенденційного вигадування.

Та трудність ускладнюється ще тим, що спочатку у християнських письменників панував погляд, що передхристиянські боги — це біси та що про них зовсім не благочестиво згадувати, і тому ті письменники, що могли ще знати про стару релігію, уникали про неї оповідати.

Неуцтво книжників.

Коли згодом пізніше погляд на передхристиянську релігію трохи зм'якшився і в старих богах бачили вже не бісів, а "тварі", тобто речі або тварини, створені єдиним Богом і нечестиво нерозумним темним людом обожествлеві, то в ті часи вже автори, що припускали можливість писати про поганську віру, щоб її поборювати, фактично вже тієї віри самі не знали, або в ліпшому разі мали поняття про зовнішні вияви поганського культу, але зовсім не були освідомлені ні про внутрішній сенс, ні про зміст поганських вірувань.

Так що до успособленої тенденційності старих джерел прилучається ще й ігнорація авторів тих джерел.