Аби побачити пояснення малюнків у колонці "Файли", підведіть курсор мишки до малюнка.
Не знайшли пісні, але самі маєте текст чи аудіо? Додавайте її сюди або надсилайте на емейл! Таким чином ви долучитеся до розвитку сайту та поділитеся улюбленим текстом з іншими!
Примітки:
Булат Шалвович Окуджава (вантаж. ბულატი შალვას-ძე ოკუჯავა), (9 травня 1924
Москва, СРСР - 12 червня 1997 року, Кламар, Франція) - радянський і російський
поет, бард, прозаїк і сценарист, композитор. Автор близько двохсот авторських і
естрадних пісень, один з найбільш яскравих представників жанру авторської пісні в
1960-і-1980-і роки. Для текстів пісень Окуджава вибирав не тільки власні вірші, а й
оповіді з кавказького народного епосу.Булат Окуджава народився в Москві 9
травня 1924 року в родині більшовиків, які приїхали з Тифліса для партійної
навчання в Комуністичної академії. Батько - Шалва Степанович Окуджава, мегрели,
партійний діяч; мати - Ашхен Степанівна Налбандян, вірменка, родичка
вірменського поета Ваана Терьян. Дядько Володимир Окуджава - анархіст-терорист,
який втік з Російської імперії після невдалої спроби замаху на губернатора Кутаїсі;
пізніше фігурував у списках пасажирів опломбованому вагоні, що доставив Леніна,
Зінов'єва та інших революційних лідерів зі Швейцарії в Росію в квітні 1917 року.
Прадіда по батьківській лінії звали Павло Перемушев. Він приїхав до Грузії в
середині XIX століття, перш відслуживши 25 років в нижніх чинах і отримавши за це
земельний наділ в Кутаїсі. "Хто він був - чи то споконвічний русак, то чи мордвин,
то чи єврей з кантоністів - відомостей не збереглося, дагерротипів теж". Працював
кравцем, був одружений на грузинці Соломії Медзмаріашвілі. У шлюбі народилися
три дочки. Старша з них - Єлизавета - вийшла заміж за Степана Окуджаву, писаря,
з яким у неї було вісім дітей, в тому числі і Шалва Степанович.
Незабаром після народження Булата його батько був направлений на Кавказ
комісаром грузинської дивізії. Мати ж залишилася в Москві, працювала в партійному
апараті. На навчання Булат був відправлений в Тифліс, навчався в російській класі
в 43-й тбіліської середній школі.
Батько був підвищений до секретаря Тифлисского міськкому. Через конфлікт з
Берією він звернувся з проханням до Орджонікідзе направити його на партійну
роботу в Росію і був переведений на Урал парторгом на будівництво
вагонобудівного заводу в місті Нижній Тагіл. Потім він став 1-м секретарем
Нижнетагильского міськкому партії і незабаром виписав сім'ю до себе на Урал.
Булат почав вчитися в школі № 32.
У 1937 році батько Окуджави був заарештований у зв'язку з троцькістським
справою на Уралвагонстрое. Заарештований директор заводу Л. М. Марьясін дав
свідчення, що в серпні 1934 року і Окуджава під час приїзду наркома важкої
промисловості Орджонікідзе на Уралвагонстрой намагалися організувати на нього
замах.
4 серпня 1937 року Ш. С. Окуджава був розстріляний. Два брата батька також були
розстріляні як прихильники Троцького.
Незабаром після арешту батька, в лютому 1937 року, мати, бабуся і Булат
переїхали в Москву. Перше місце проживання в Москві - вулиця Арбат, будинок 43,
кв. 12, комунальна квартира на четвертому поверсі.
Мати Окуджави була арештована в Москві в 1938 році і заслана в Карлаг, звідки
повернулася в 1947 році. Сестра батька Ольга Окуджава (дружина поета Галактіона
Табідзе) була розстріляна під Орлом в 1941 році.
У 1940 році Булат Окуджава переїхав до родичів у Тбілісі. Навчався, потім
працював на заводі учнем токаря.
У квітні 1942 року Булат Окуджава домагався дострокового призову в армію. Був
покликаний після досягнення вісімнадцятиріччя в серпні 1942 року і спрямований в
10-й окремий запасний мінометний дивізіон.
Після двох місяців підготовки з жовтня 1942 року на Закавказькому фронті,
мінометники в кавалерійському полку 5-го гвардійського Донського
кавалерійського козачого корпусу. 16 грудня 1942 року за Моздоком був
поранений.
Після госпіталю в діючу армію не повернувся. З січня 1943 року служив в 124-му
стрілецькому запасному полку в Батумі і пізніше радистом в 126-й гаубичної
артилерійській бригаді великої потужності Закавказького фронту, що прикривав в
цей період кордон з Туреччиною і Іраном.
Демобілізований за станом здоров'я в березні 1944 року в званні гвардії рядового.
Був нагороджений медалями "За оборону Кавказу" і "За перемогу над
Німеччиною", в 1985 році - орденом Вітчизняної війни I ступеня.
Після демобілізації повернувся в Тбілісі. 20 червня 1944 отримав атестат про повну
загальну середню освіту. У 1945 вступив на філологічний факультет Тбіліського
університету.
Отримавши в 1950 році диплом, два з половиною роки працював учителем в
Калузької області.
Перша пісня Окуджави "Нам в холодних теплушках не спалося" відноситься до
періоду служби в артилерійській бригаді, текст пісні не зберігся. Друга,
"Старовинна студентська пісня" ( "несамовитий і упертий ..."), була написана в
1946 році. Вірші Окуджави вперше з'явилися в гарнізонної газеті Закавказького
фронту "Боєць РККА" (пізніше - "Ленінський прапор"), спочатку під псевдонімом А.
долженой.
Працюючи в Калузькій області, Окуджава співпрацював з газетою "Молодий
ленінець". У 1956 році випустив свою першу збірку "Лірика".
У 1956 році після реабілітації обох батьків і XX з'їзду КПРС Окуджава вступив в
партію. У 1959 переїхав до Москви і почав виступати зі своїми піснями, швидко
завойовуючи популярність. До цього періоду (1956-1967) відноситься твір багатьох
відомих пісень Окуджави: "На Тверському бульварі", "Пісенька про Лёньке
Королеві", "Пісенька про блакитному кульці", "Сентиментальний марш", "Пісенька
про полночном тролейбусі", "Не бродяги , що не пияки "," Московський мураха ","
Пісенька про комсомольської богині "і ін.
У 1961 році в Харкові відбувся перший в СРСР офіційний вечір авторської пісні
Окуджави. У 1962 році він вперше з'явився на екрані у фільмі "Ланцюгова
реакція", в якому виконав пісню "Опівнічний тролейбус".
У 1970 році на екрани вийшов фільм "Білоруський вокзал", в якому виконувалася
пісня Булата Окуджави "Нам потрібна одна перемога". Окуджава - автор і інших
популярних пісень для таких кінофільмів, як "Солом'яний капелюшок", "Женя,
Женечка і" катюша "" (Окуджава в епізодичній ролі співає під гітару) і ін. В цілому
пісні Окуджави і на його вірші звучать в більш ніж 80 фільмах.
Окуджава став одним з найяскравіших представників жанру російської авторської
пісні (який з появою магнітофонів набув величезної популярності) - поряд з В. C.
Висоцьким (він називав Б. Окуджаву своїм духовним вчителем), А. А. Галичем і Ю.
Візбора. У цьому жанрі Окуджава сформував свій напрямок.
У 1967 році, під час поїздки в Париж, він записав 20 пісень на студії "Le Chant du
Monde". У 1968 році на основі цих записів у Франції вийшла перша платівка пісень
Окуджави - Le Soldat en Papier. У тому ж році в Польщі вийшла платівка його пісень
у виконанні польських артистів, а пісня "Прощання з Польщею" в ньому була
представлена у виконанні автора.
З середини 1970-х років пластинки Окуджави стали виходити і в СРСР: у 1974-1975
роках була записана перша довгограюча платівка (вийшла в 1976 році). За нею в
1978 році вийшов другий радянський диск-гігант.
В середині 1980-х Окуджава записав ще два диска-гіганта: "Пісні і вірші про війну"
і "Автор виконує нові пісні".
Пісні Булата Окуджави, поширюючись в магнітофонних записах, швидко
завойовували популярність, в першу чергу серед інтелігенції: спочатку в СРСР, а
потім і серед російської еміграції. Пісні "Візьмемося за руки, друзі ...", "Молитва
Франсуа Війона" ( "Поки Земля ще крутиться ...") стали гімном багатьох зльотів
КСП і фестивалів.
Крім пісень на власні вірші, Окуджава написав ряд пісень на вірші польської
поетеси Агнешки Осецької, які сам переклав на російську мову. Разом з
композитором Ісааком Шварцем Окуджава створив 32 пісні. Найбільш відомі серед
них - пісня "Ваше благородіє, пані Удача" (використана у відомому фільмі "Біле
сонце пустелі"), пісенька кавалергарда ( "Кавалергарда вік недовгий ...") з
кінофільму "Зірка привабливого щастя", романс "Любов і розлука" з фільму "Нас
вінчали не в церкві", а також пісні з кінофільму "Солом'яний капелюшок".
У 1990-ті роки Окуджава в основному жив на дачі в Передєлкіно. В цей час він
виступав з концертами в Москві і Санкт-Петербурзі, в США, Канаді, Німеччині та
Ізраїлі.
23 червня 1995 відбувся його останній концерт в Штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі.
У 1961 році в альманасі "Тарусские сторінки" була опублікована автобіографічна
повість Булата Окуджави "Будь здоровий, школяр" [16] (окремим виданням
вийшла в 1987). Пізніше опублікував повісті "Бідний Авросимов" ( "Ковток
свободи") (1969) [16], "Пригоди Шипова, або Старовинний водевіль" (1971) і
написані на історичному матеріалі початку XIX століття романи "Подорож
дилетантів" (1976, 1978) і "Побачення з Бонапартом" (1983). Що вийшов на Заході
роман "Фотограф Жора" Окуджава вважав слабким і ніколи не публікував на
батьківщині.
У перший час своєї літературної роботи Окуджава займався і перекладами:
перекладав вірші з арабського, іспанської, фінської, шведської, мов народів
соціалістичних країн і СРСР, також переклав дві книги прози. Писав для дітей -
повісті "Фронт приходить до нас", "Чарівні пригоди". Допомагаючи опальним
друзям, опублікував під своїм ім'ям статтю Л. Копелева про доктора Гаазе і книгу
віршів у перекладі Ю. Даніеля. Під його ім'ям надруковано також текст пісні
"Парус" (муз. Е. Глєбова), написаний О. Арцимович.
У 1962 році Окуджава був прийнятий до Спілки письменників СРСР. Він брав участь
в роботі літературного об'єднання "Магістраль", працював редактором у
видавництві "Молода гвардія", потім - завідуючим відділом поезії в "Литературной
газете". У 1961 році звільнився і більше за наймом не працював, займаючись
виключно творчою діяльністю.
Був членом установчої ради газет "Московские новости" і "Загальної газети",
членом редколегії газети "Вечірній клуб".
Твори Окуджави переведені на безліч мов і видані у багатьох країнах світу. За
кордоном також виходили його книги російською мовою.
У числі своїх улюблених письменників Булат Окуджава називав А. С. Пушкіна, Е. Т.
А. Гофмана та Б. Л. Пастернака.
З початком перебудови Булат Окуджава став брати активну участь в політичному
житті країни, зайнявши активну демократичну позицію.
З 1989 року Окуджава - член-засновник російського ПЕН-центру. У 1990 році
вийшов з КПРС. З 1992 року - член комісії з помилувань при Президенті РФ, з 1994
- член комісії з Державних премій РФ. Також був членом Ради товариства
"Меморіал".
До Сталіна і Леніна ставився негативно.
Ну що, генералісимус прекрасний?
Твої клешні сьогодні безпечні -
небезпечний силует твій з низьким чолом.
Я рахунку не веду колишнім втрат,
але, нехай в своєму відплати і поміркований,
я не прощаю, пам'ятаючи про минуле.
- Б. Окуджава, 1981
В інтерв'ю журналу "Столиця" в 1992 році Окуджава казав: "Взяти наші суперечки
з мамою, яка, незважаючи на те, що 9 (в оригіналі помилково написано" 19 ") років
провела в таборах, залишалася переконаною більшовичкою-Ленінці. Що ж, і я сам
якийсь час вважав, що це Сталін все зіпсував ". В інтерв'ю "Новій Газеті"
висловлював ідею про подібність фашистського і сталінського режимів .
У 1993 році підписав "листа 42" з вимогою заборони "комуністичних і
націоналістичних партій, фронтів та об'єднань", визнання нелегітимним з'їзду
народних депутатів і Верховної Ради, суду над прихильниками Верховної Ради під
час подій жовтня 1993 року Москві.
Негативно висловився про лідерів прихильників Верховної Ради (Хасбулатовим,
Макашова, Руцькой) в інтерв'ю газеті "Підмосковні известия" від 11 грудня 1993.
Засуджував війну в Чечні.
12 червня 1997 року, на 74-му році життя, Булат Окуджава помер у військовому
госпіталі передмістя Парижа Кламар. Перед самою смертю він був хрещений з ім'ям
Іоанн в пам'ять про святого мученика Іоанна Воїне. Це сталося в Парижі з
благословення одного з старців Псково-Печерського монастиря . Похований на
Ваганьковському кладовищі Москви.
Булат Окуджава грав на семиструнній гітарі з циганським мажорних ладом (5-я
струна "До"), але пізніше переклав цей же лад на класичну шестиструнную гітару,
позбувшись від 4-й струни "Ре". У такому ладі досі грає Юлій Кім.
Дані ввів(-ла):Автор (нереєстр.)03.12.2018 Відредаґовано:10.02.2019 Переглядів:2279
Увага! При будь-якому використанні матеріалів сайту обов'язкове посилання (для сайтів - відкрите для пошуковиків гіперпосилання) на "Джерело: проект "Українські пісні" https://www.pisni.org.ua"!
