На головну сторінку

Олесь Гончар




Перейти до списку пісень >>

Дати життя: 03.04.1918 - 14.07.1995

Біографія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Гончар Олесь Терентійович (*3 квітня 1918 — 14 липня 1995) — український письменник, автор роману "Собор".

Народився 3 квітня 1918 року в слободі Сухій на Полтавщині.

Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із Ломівки (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщинського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір.

Тридцяті роки в житті Олеся Гончара — період формування його як громадянина й митця. До вступу в Харківський університет (1938) він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник. У вересні 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського державного університету. Через багато років письменник згадував: "Коли я переступив поріг університету, у всьому місті, гадаю, не було людини, щасливішої за мене, здійснилася заповітна мрія: з радісним завмиранням серця ступив я в цей сонячний храм науки..."

Ранні оповідання й повісті ("Черешні цвітуть", "Іван Мостовий" та ін.) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрічався в житті. 1936 р., коли почалася громадянська війна в Іспанії, молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в саму гущу тих подій. Цьому бажанню тоді не судилося збутися, але через п'ять літ він таки "кинув синій портфель" і разом з іншими студентами Харківського університету пішов добровольцем на фронт.

У червні 1941 р. О.Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Про долю цього батальйону письменник написав у романі "Людина і зброя", за який був нагороджений державною премією ім. Т. Г. Шевченка. Воєнні умови (він був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї) не дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом. Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом "конспектами почуттів", "поетичними чернетками для майбутніх творів". Сьогоднішнє прочитання їх переконує, що це справді так. Ліричний герой "Атаки", "Думи про Батьківщину", "Братів" та інших фронтових поезій Гончара духовно, емоційно близький до героїв повоєнних його романів і новел, передусім "Прапороносців".

Робота над "Прапороносцями" тривала три повоєнних роки у місті Дніпропетровськ, де він жив у районі Ломівка в домі у своєї сестри, що ще досі проживає там (1995 р.). В цей час, правда, Олесь Гончар публікує ще кілька новел і повість "Земля гуде", завершує навчання в вузі (Дніпропетровський університет, 1946), але головним підсумком цих років стає трилогія "Прапороносці". На сторінках журналу "Вітчизна", а згодом і окремим виданням з'явилися всі три частини роману ("Альпи", 1946; "Голубий Дунай", 1947; "Злата Прага", 1948). Високу оцінку творові, відзначеному двома Сталінськими преміями, дали тоді Юрій Яновський, Павло Тичина, Олександр Фадєєв, Остап Вишня.

У 1959—1971 роках Олесь Гончар — голова правління Спілки письменників України, у 1959—1986 роках — секретар правління Спілки письменників СРСР.

Від 1973 р. — голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, академік Академії наук України. Олесь Гончар нагороджений багатьма орденами та медалями.

Після завершення роботи над трилогією "Прапороносці" героїка війни і далі хвилювала митця. В кінці 40-х і на початку 50-х років він пише низку новел ("Модри Камень", "Весна за Моравою", "Ілонка", "Гори співають", "Усман та Марта" й ін.), багато в чому суголосних з "Прапороносцями". У написаній тоді ж документальній в основі своїй повісті "Земля гуде" зображено діяльність молодіжної підпільної організації "Нескорена Полтавчанка", очолюваної комсомолкою Лялею Убийвовк.

Видані протягом 50-х років книги новел "Південь" (1951), "Дорога за хмари" (1953), "Чари-комиші" (1958), повісті "Микита Братусь" (1951) і "Щоб світився вогник" (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія "Таврія" (1952) і "Перекоп" (1957) — історико-революційній проблематиці. Якісна новизна романів "Людина і зброя" (1960) та "Циклон" (1970) полягала в тому, що акцент у них зроблено на найсокровенніших питаннях життя і смерті людини, на проблемах незнищенності її. Свіжість погляду на світ, незвичайну заглибленість у життя продемонстрував автор "Прапороносців" у нових творах, що з'явилися протягом 60 — 70-х років. Серед них — романи "Тронка" (1963), "Собор" (1968), "Берег любові" (1976), "Твоя зоря" (1980), повість "Бригантина" (1972), новели "Кресафт" (1963), "На косі" (1966), "Під далекими соснами" (1970), "Пізнє прозріння" (1974) та ін.

Хата-музей Олеся Гончара в селі Суха Кобеляцького району Полтавської областіЯкщо роман "Тронка" приніс авторові Ленінську премію (1964 р.), то доля написаного наприкінці 60-х років "Собору" склалася драматично. Роман "Собор" був опублікований у журналі "Вітчизна" у 1968 році. Перші рецензії на роман були схвальні, але невдовзі вульгаризаторська критика піддала його тенденційному остракізму, і твір було вилучено з літературного процесу на два десятиліття. Ще в роки свого життя у Дніпропетровську, Олесь Гончар жив на тій же самій вулиці, де був зруйнований собор. Цей собор стояв недалеко від того мсця де жили його батькі. У 90-их роках собор був відбудований, який у Дніпропетровську пов'язують з образом собора у книжці "Собор".

Працю на ниві художньої прози Олесь Гончар постійно поєднує з літературно-критичною творчістю. Почавши ще в студентські роки з досліджень поетики Михайла Коцюбинського і Василя Стефаника, він згодом створив десятки статей, які вже публікувалися в трьох окремих книгах ("Про наше письменство", 1972; "О тех, кто дорог", 1978; "Письменницькі роздуми", 1980) та входили частково до шеститомного зібрання творів письменника. Твори Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова.

Помер 14 липня 1995 року.

Найвідоміші твори

  • Блакитні вежі Яновського
  • Бригантина
  • За мить щастя
  • Крапля крові
  • Кресафт
  • Людина і зброя
  • Микита Братусь
  • Прапороносці
  • Собор
  • Твоя зоря
  • Тронка
  • Циклон

Джерело:
Довідник "Хто є хто в Україні", видавництво "К.І.С"
Сторінки в інтернеті:
  • http://www.domivka.net/ivasyuk/names.php?l=uk&p=gonchar

  ПІСНІ
НазваСлова / МузикаАльбомA Файли  Рік  #
 Атака Олесь Гончар /      310
 Бура трава без води Олесь Гончар /      334
 Знамено полку Олесь Гончар / В. Івасюк      2190
 Знамено полку * Олесь Гончар / В. Івасюк +   2050
 Ітиму я цькований Олесь Гончар /      216
 Колискова
 (Коли, коли, коли Сонко...)
Олесь Гончар / М. Бурмака     2671
 Крізь сіре сіється сито Олесь Гончар /      242
 Лебеді Олесь Гончар /      383
 Мій дух бунтарський Олесь Гончар /      247
 Моя ти зоре Олесь Гончар / В. Івасюк      2564
 Мужні прострелено крила Олесь Гончар /      232
 Полтава Олесь Гончар /      762
 Ранець візьму на плечі Олесь Гончар /      235
 Рокочуть дніпровські пороги Олесь Гончар /      310
 У муках, у битвах я, серцем вразливий Олесь Гончар /      250
 Україні Олесь Гончар /      609
 Холодногорська тюрма Олесь Гончар /      219
 Аби побачити пояснення малюнків у колонці "Файли", підведіть курсор мишки до малюнка.      
Не знайшли пісні, але самі маєте текст чи аудіо? Додавайте її сюди або надсилайте на емейл!
Таким чином ви долучитеся до розвитку сайту та поділитеся улюбленим текстом з іншими!


Дані додано:  08.06.2004
Відредаґовано: 23.07.2009
Переглядів: 12261



  Виправлення та доповнення     ПРАВИЛА!     ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
[cховати]
1. Микола Рудаков (член клубу) 04.04.2013 14:16    
Справжнє ім'я:Біличенко Олександр Терентійович
0/0


  Адреса цієї сторінки: http://www.pisni.org.ua/persons/229.html

 ВХІД
Е-мейл: 
Пароль: 
  Забули пароль?
  
  ПІДПИШІТЬСЯ! ГРУПИ У СОЦМЕРЕЖАХ