Олександр Іванович Павлович

Павлович Олександр Іванович (1819—1900) — народився в с. Чарне, Маковіцької округи (Закарпаття).

Мати і батько (священик) померли, коли хлопцеві було чотири роки.

До 1834 року він жив у родичів в Галичині, а скінчивши нормальну Львівську школу, повернувся до брата в Угорщину.

Навчаючись в Трнові, зблизився з словаками і добре вивчив їх мову та літературу. "Там відчув,— каже Павлович,— що то значить народність".

З 1850 року служив архіваріусом в єпіскопській канцелярії в Пряшеві, згодом став приходським священиком в с. Біловіжі, а ще через 13 років — в с. Вишній Свідник, де залишався до смерті.

Основна віршотворна продукція:-)) Павловича припадає головним чином на 60—70-і роки.

Вся творчість проникнута питаннями, що відбивали суто місцеві інтереси:-) населення і той побут та природу, що оточували автора. Мова у Павловича вузько місцева і не виходила за межі пряшівського діалекту; не випадково називають його "маковіцьким соловієм".

Павловичу належить пріоритет у застосуванні короткого простого епічного оповідання в закарпатській поезії. В таких віршованих оповіданнях, як "Кумова вечеря", "Людям не могла угодити мати, ані піше, ані на осляті", "Вислужений кінь", яскраво виявлено перлини нар. гумору:-)).

В паперах збереглися виписки з авторів, якими він захоплювався: серед них — М. Щербина, Державін, Хомяков, Крилов, Гнєдич, а особливо М. Некрасов, що найбільш імпонував йому.

Друкувався в часописах "Вєстник", "Зоря галицька", "Свєт", "Листок", "Наука", "Слово".