Олександр Олександрович Навроцький

Навроцький Олександр Олександрович (1823—1892) — народився в с. Антонівці, Золотоніського повіту на Полтавщині. Учився в Золотоноші, потім в Полтавській гімназії і в 1847 році скінчив філософський відділ Київського університету.

В квітні 1847 року був заарештований за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, відправлений у Петербург, а після слідства — у вятську в'язницю на шість місяців, а потім на заслання в Єлабузький повіт.

Вятський губернатор А.І. Середа прийняв Навроцького зі співчуттям.

Із Єлабуги переведено Навроцького на службу в Курськ. Відбувши заслання, він переїхав в Петербург (1853), через п'ять років перебрався на службу в Дагестанську обл. (Темір-Хан-Шура), а 1870 року — в Єреван радником губернського правління.

Помер в Темір-Хан-Шурі у 1892 році.

Літературою захопився ще студентом і тоді ж писав чимало віршів, але вперше надруковано було два вірші лише в 1861 році в "Основі". Один з цих віршів, "Остання воля", написаний з виразним наслідуванням Шевченка, та і всі твори були позначені впливом великого Кобзаря.

В "Основу" надіслав Навроцький понад два десятки віршів, написаних після 1847 року, але журнал скоро закрився і вони не були надруковані.

Крім того, він перекладав з російської, німецької, англійської, польської поезії. Переклад віршів Гейне на українську мову, зроблений Навроцьким в 50-х pp., був, мабуть, найранішим. Переклав він також "Іліаду" і "Одіссею", але не гекзаметром, а укр. нар. віршами.:-)