Юрій Рибчинський

Біографія

Далекого 1941 року військовий лікар пані Раїса (1903 р. н., полковник медичної служби) врятувала Євгена Івановича Рибчинського (1911 р. н.). Три роки по тому відбулася їх випадкова зустріч, а 22 травня 1945 р. у Києві на Подолі у них народився Юрій Рибчинський - український поет, драматург, сценарист, заслужений діяч мистецтв України, один із основоположників сучасної української естрадної пісні (сам поет називає себе "дитям Перемоги"). У часи дитинства Юрія Поділ скидався на маленьке село, а у господарстві Рибчинських були і корова, і свині, і кури, і гуси, і обов'язково пестували квітник. Малий Юрко ходив у садок, навчався в художній школі, впродовж десяти років (починаючи з 1958 р.) стрибав з жердиною, і до тепер є уболівальником "Динамо". З дитячих літ був імпульсивним, не знав, що може витворити наступної хвилини, його вчинки були неординарними.

У восьмому класі попри захоплення живописом, спортом та театром зацікавився Юрій Рибчинський і літературною творчістю та написав свій перший вірш. Взагалі перші поетичні спроби Юрія були для батьків несподіваними, адже чоловіки з родини Рибчинських мали схильність до малювання, а батько сподівався, що син піде по його — фінансовій — лінії. Приблизно в цей час юний поет познайомився з Лесем Танюком (який навчив Юрія азів поетичної майстерності, по-справжньому відкрив українську культуру – справжнього Тичину, справжнього Блакитного - та засвітив імена Миколи Зерова, Євгена Плужника...) і Євгеном Євтушенком (котрий став першим серйозним критиком і порадником поета). Вірші дев'ятикласника Юрія друкувалися в республіканській пресі. Вже тоді у своєму щоденнику поет записав: "Я не хочу жить в стране, которую построили Ленин и Сталин, я не хочу жить в стране, где столица находится за пределами моего государства, я хочу жить в стране, которая буде называтся Украина"... Згодом "Пионерская правда" і "Комсомолка" також друкували вірші поета.

Не оминув Юрія, як і будь-якого початківця, період наслідування - кумиром був Євтушенко. У перших віршах молодого поета трохи було від Рождественського, трохи від Маяковського, себе ще тоді не відчував.

Після закінчення школи Юрій Рибчинський вступив до Київського університету імені Тараса Шевченка, де вперше спробував написати текст для пісні попри те, що про кар'єру поета-пісняра і не думав. Якось викладачка вузу Асовецька показала Юрію гороскопи складені Крафтом, де було написано, що хлопчик, який народився 22 травня 1945 р., все життя займатиметься музикою – тоді з цього Рибчинський тільки посміявся. Згодом свої поезії поет друкує в періодичних виданнях. Твори вісімнадцятирічного Юрія Рибчинського з'явилися в популярному журналі "Юність" та газеті "Комсомольская правда". Відтоді ім'я Рибчинського стало відомим далеко за межами України. 1964 р. помирає мати поета. Саме тоді в творчості Юрія стався перелом - все наносне відлетіло і поет знайшов себе - свій напрям, свій словник, свою образну систему. У цей час було написано цикл "Песни русских женщин", а першим почав пропагувати вірші поета чудовий читець В'ячеслав Сомов, котрий зробив програму "Женщина и поэзия" на віршах російських поетів (на афіші в Києві та Москві поряд з прізвищами Цветаєва, Пастернак, Кірсанов красувалося і прізвище Рибчинський!)

А далі по закінченні університету (1967 р.) була армія, де поет-пісняр Юрій Рибчинський та композитор Ігор Поклад опинилися в одному армійському ансамблі. Тоді і написали свою першу пісню "Глаза на песке", яку віддали популярній радянській співачці Тамарі Міансаровій. Рибчинський та Поклад і досі хоч одну пісню на рік пишуть разом.

1971 р. на Буковині поет познайомився з Володею Івасюком (обидвоє прагнули піднести українську естрадну пісню на якісно новий рівень, відступивши від панівних слізливості, сентиментальності й вузько сільської психології, але залишаючись у річищі кращих зразків народної пісні). Разом вони написали дві пісні "Кленовий вогонь" та "У долі своя весна". Юрій Рибчинський присвятив Івасюку кілька віршів - "Минає день, минає ніч" (разом з Миколою Мозговим), "Скрипка грає" (з Ігорем Покладом), реквієм "Пісня пам'яті" (з Геннадієм Татарченком). А на концерті до 55-ти річчя Івасюка поет прочитав свій вірш "Я — велетень з блакитними очима".

У 70-ті роки практично щороку Юрій Рибчинський був лауреатом всесоюзного конкурсу "Пісня року".

У дні путчу в 1991 р. на радіостанції "Эхо Москвы" (яка єдина пішла в підпілля і через гучномовці на всю Москву говорила правду) щогодини в ефірі лунала пісня "Свобода" з рок-опери "Біла ворона" у виконані Гвердцителі. Перший диск поета з кращими піснями українською та російською мовами вийшов 1994 р. в Москві, однак тираж до України не дійшов.

1995 р. Юрію Рибчинському присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв України. З 1998 р. по 2000 рік поет був Радником Президента України з питань культури. 2000 р. Юрія Рибчинського удостоєно звання Народного артиста України. 2009 р. за особливий внесок в російськомовну драматургію Юрію Рибчинському вручили Гоголівську премію (загалом у доробку поета сім п'єс, написаних російською мовою, серед них - "Біла ворона" та "З днем народження, Едіт Піаф" стали рок-операми на театральних сценах).

З роками зростали популярність й авторитет Юрія Рибчинського, розширювалося коло композиторів, з якими він працював. Загалом їх понад 150 - свого часу на шляху долі з'явилися Вадим Ільїн, Ігор Шамо, Едуард Ханок, Максим Дунаєвський, Євген Крилатов... Щороку розширювалося коло молодих композиторів, з'явилося покоління Ігоря Демаріна, нині є співпраця з тими, кому 22–25, тобто з генерацією Ніколо, Вікторії Васалаті. Паралельно поет працює і з ветеранами — з Олександром Злотником, Аркадієм Укупником, Ігорем Крутим... Отже, одночасно працює мінімум з 10–15 композиторами — українськими, грузинськими, білоруськими, російськими.

Пісні поета в різні часи виконували: Ніна Матвієнко, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару, Любов і Віктор Анісімови, Таїсія Повалій, Йосип Кобзон, Наталія Бучинська, Наталія Могилевська, Руслана Лижичко, Павло Зібров, Тамара Гвердцителі, Валерій Леонтьєв, Олександр Малінін, Лоліта Мілявська... Юрій Рибчинський також наділений талантом відкривати нові імена. Пісень, музичних номерів зі спектаклів, кінофільмів, мюзиклів, рок-опер разом є понад 3000, усі вони популярні, а кожна десята пісня — шлягер!

Юрій Рибчинський - людина, що протистоїть смисловій нісенітниці, котра бур'яном буяє в текстах багатьох сучасних, особливо російськомовних, пісень. Поет намагається концентрувати увагу на позитивах, в першу чергу його цікавлять якісь нові напрями — коли молоді люди роблять те, чого ще не робили, і до того ж цікаво.

Його вірші "Шлях до Тараса", "Мова, наша мова", "Стара актриса" вивчають школярі в школах.

З легкої руки поета популярні співаки колишнього СРСР заспівали по-українськи - Тамара Гвердцителі ("Чарівна скрипка", "Два кольори", "Очі твої", "Скрипка грає"...), Лоліта Мілявська ("Я в жалю", "Нічне таксі"...), Олександр Малінін ("Безсоння"...), "Пэсняры", "Самоцветы" ("Верба")...

З більшістю пісень поета, які стали популярними, пов'язана якась історія, емоційний стан, певний відрізок його життя. На його піснях "Дикi гуси", "Тече вода", "Кленовий вогонь", "Зелен клен", "Минає день" "Белая ворона", "Пилигримы", "Виват, король!"... виросло не одне покоління слухачів.

Безперечно, добре запам'яталися поету перемоги на міжнародних конкурсах виконавців, що співали його пісні: Софія Ротару перемогла з піснею "У долі своя весна" в Сопоті, Наталя Могилевська — з піснею "Єрусалим" на "Слов'янському базарі" у Вітебську...

Серед виконавців до вподоби поету є Джонс, Карел Готт, Енгельгердт Хампердінк, Софія Ротару, Земфіра, "Пэсняры"... Талановитими виконавцями української естради вважає Ніну Матвієнко, Ані Лорак, Євгенію Власову, Катю Бужинську, Олю Крюкову, Наталю Бучинську, Руслану, Вікторію Васалаті, Василя Зінкевича, Іво Бобула, Віктора Павліка, Олександра Пономарьова.

Улюблене місце поета - Петровська алея біля стадіону Динамо, своїм серцем прикипів до парків — імені Шевченка і Ватутіна, а без Дніпра не мислить свого життя, тим паче, що його дід Іван був капітаном корабля ще з дореволюційних часів. Дніпро для поета не просто річка, це — рідне середовище, символ долі.

Його дім не можна уявити без книг (найбільшим скарбом для поета є бібліотека, яку започаткував батько, надає перевагу Лорці, Плужнику, Антоничу, Маяковському, Цветаєвій, Костенко...), тварин (з дружиною Олександрою дуже люблять котів, собак, птахів; були в них і пудель, і дратхаар, і кавказька вівчарка), квітів, друзів (домівка мусить мати добру енергетику завдяки друзям) та музики (вдома дуже часто лунає класика - Бах, Моцарт, Верді, Россіні, Чайковський).

Юрій Рибчинський ніколи не почувається самотнім, навіть тоді, коли залишається наодинці із самим собою, не буває самотнім, не ревнує, не заздрить... У коханні і продюсуванні завжди керується англійським принципом: якщо птах подобається тобі і ти хочеш знати, чи він твій, не закривай дверцята клітки. Полетить і не повернеться – це не твій птах, а повернеться – твій.

Поет працює з щораз молодшими композиторами-співавторами і виконавцями, а отже не відчуває, скільки йому насправді років. Мріє написати ще багато мюзиклів, рок-опер, пісень, поетичних книжок. Але коли бачить, що майже все задумане втілив, і немає самодокору, що чогось важливого не зробив або зробив не так — і виправити цю помилку вже неможливо, то переважає радісне почуття, що недаремно прожив ці роки, написав пісні, які стали популярними, народними, на них ростуть покоління!

У роботі поет завжди намагається бути неформатним і неформальним, та дуже прискіпливим, інколи змушує свого співавтора писати 20–30 варіантів, але й собі не попускає, шліфує вірш доти, доки не переконається, що цей варіант має право на життя. Справу робить, по-перше, без компліментарності і, по-друге, завжди оглядаючись на те, що вже зроблено — задля того, щоб не тільки не збивати планку, а й піднімати її щонайвище. Формулою справжньої поезії для поета є містика, релігія і обов'язково елемент таємниці.

Юрій Рибчинський: "Якщо тобі Господь дав якийсь талант — значить, ти вибраний. І якщо ти розпорядишся цим Божим даром заради грошей, квартири, влади, то кара буде серйозною. Мені хотілось би навіть в день своєї смерті написати якийсь твір, а не вмерти міністром чи президентом. Я не для того живу!"