А в золотої осені блакитні очі

А в золотої осені блакитні очі,
А в золотої осені медові уста -
Не ховай в тумани вроду у темні ночі,
А променем сонця зігрій одинокі серця.

Із піднебесся посміхнись щиро землі,
Вдалину вітром прожени хмару сніжну,
Нахили промінь тепла - сонячні дні,
У пахощах подаруй троянду білосніжну.

Не журись, не плач під дощем слізно,
Витри сльозу, озолоти струнку тополю,
На прощання заспівай журавлину пісню
І блакитне небо зігріє своєю любов'ю.

У мереживі казковім ти - королева осінь,
Тож розмалюй багрянцем явори і дуби,
Зашелести листям, розпусти золотаві коси,
І в обіймах обніми хризантеми до зими.

Нехай під сонячним сяйвом осінніх доріг
Квітнуть на алеях ще ніжні чудові квіти,
І багряний килим стелиться до твоїх ніг,
Листопад віддає тепло душі - бабине літо.

А в золотої осені блакитні очі,
А в золотої осені медові уста.
Дай надивлюсь на красу жіночу,
Нехай ще раз закохаюсь у неї я!

Поділитись сторінкою: